Ті, хто завзято голосував за зміну статус-кво Криму в березні 2014 року, навряд чи усвідомлювали, що чекає на нього в недалекому майбутньому. А ті, хто не став жертвою масового психозу під назвою «Кримнаш», уже тоді розуміли, що півострів увійшов у добу швидше драматичну, ніж щасливу...

Події змінювали одна одну моментально, мов у калейдоскопі, - від 27 лютого (коли рано-вранці невідомі в камуфляжах, роззброївши охорону, проникли в головні адміністративні будівлі Автономної Республіки Крим і вивісили на них російські триколори) й до «референдуму» 16 березня 2014 року, який було проведено наспіх під наглядом російських військовослужбовців із безліччю порушень.
Україна втратила півострів безвільно й без опору. Ті, хто не розучився мислити, з болем у серці, не сподіваючись нічого змінити, спостерігали за трагедією, що коїлася в них на очах: за відходом українських військових, котрі так і не дістали наказу захищати Батьківщину, за втратою надії на нове життя, яке починала будувати країна після Майдану...

Ці події продемонстрували те, що стало одкровенням для материкової України: кримські татари, чиї відносини з офіційним Києвом після початку масової репатріації наприкінці 1980-х були зовсім не безхмарними, виявилися більшими українськими патріотами, ніж десятки тисяч етнічних українців Криму, котрі українцями так і не стали...

Дальші події показали, що, як і після першої анексії півострова Росією в 1783 році, кримські татари стали найуразливішим сегментом його соціуму. Їм, на відміну від українців, нікуди втікати: вони не мають іншої батьківщини, і багато хто не їде звідтіля тільки із принципових міркувань: не покидати єдиної і вже не раз утраченої вітчизни... Десятки заарештованих, кілька зниклих безвісти, по-звірячому закатований патріот Решат Аметов, вбивці яких так і не були знайдені, розгром представницького органу Меджлісу кримськотатарського народу, недопущення на батьківщину визнаних національних лідерів Мустафи Джемілєва й Рефата Чубарова, переслідування ФСБ активістів національного руху - ось короткий підсумок півтора року після анексії.
Ці місяці протверезили навіть найзатятіших прихильників «Кримнашу»... А страх зробився невід'ємною частиною загального життя... Як же швидко, виявляється, це може статися...
Друга анексія Криму Росією в березні 2014-го - це той нечастий випадок, коли трагедія заторкнула всіх. Навіть тих, хто спершу цього не усвідомлював, а може, не розуміє і досі...
Окрім сьогочасної вигоди та підвищення рейтингу однієї-єдиної особи це ще й масштабні втрати і трагедія багатьох людей: безнадійно зіпсуті на довгі роки відносини України та Росії, вимушений від'їзд тисяч кримчан, статус не визнаної світом території, куди «не ходять поїзди», а літаки курсують хіба що через Росію...