Уважно слідкую за переговорним процесом у рамках Мінських домовленостей і як голова Комітету у закордонних справах контактую і з українськими переговорниками, і з іноземними дипломатами, і з міжнародною аудиторією.

Розумію, що настає новий, мабуть, найважливіший, етап у процесі: спроба зрушити з мертвої точки, на якій застрягли переговорники.

Після фактично однобічного, українського, відведення важких озброєнь напади на наших бійців не вщухають, полонених не обмінюють, територію не розміновують, російські танки не виводять.

Ось уже котрий місяць чуємо обіцянки і не бачимо руху. Дуже сподівалися на грудневу домовленість чотирьох лідерів.. Не повірили, але почули урочисту заяву представника РФ, що з 15 січня буде припинено вогонь, і оголошення кремлівських маріонеток, що обміняють частину полонених. Як водиться, обидва збрехали.

Запитала себе: як на це відреагують наші партнери з Берліна й Парижа? Особливо зараз, в розпал нового раунду переговорів! Дочекалася. Здивована.

Німецька інформаційна служба Deutsche Welle повідомила 18 січня, що «Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр вказує на проблеми із темпами реформ в Україні. В свою чергу агентство Укрінформ процитувало міністра додатково: «Зараз ми знаходимося у фазі, коли має бути прийнятий закон про місцеві вибори, для чого треба подолати бар'єри не лише з точки зору відносин Україна - сепаратисти - Росія, але й в українському парламенті».

Доведеться сказати, як не прикро, що заява міністра ускладнює прийняття згаданого закону у Верховній Раді України.

Депутати не розглядають відносини України з сепаратистами. Вони бачать невиконання Мінських домовленостей Російською Федерацією, яка контролює сепаратистів. Бо насправді ми зараз перебуваємо у фазі, коли по наших бійцях стріляють, а вони сидять у бліндажах. Хочу почути щодо цього відповідь на пряме запитання: Ви вважаєте, що не Російська сторона їх контролює, а вони приймають рішення самостійно?

Ви вважаєте, що в окупованих районах Донбасу немає російських військ, інструкторів і спецслужб, які диригують ситуацією? Ви вважаєте, що викриття німецької (!) газети «Більд» про постійне надсилання Росією готівки, набоїв, пального бойовикам на окуповану нею територією - це вигадка? Якщо так, то, даруйте, в Україні Вас не почують. Більше того, реформи в Україні підуть значно швидше, коли в європейських столицях не залишиться сумнівів у тому, хто саме реформам перешкоджає.

Адже не міфічні сепаратисти виключили Україну із Зони вільної торгівлі СНД, що викликало подорожчання нашого експорту на 8-12%! Не сепаратисти закрили Україні торгівлю з Казахстаном і Китаєм, що посилює навантаження на бюджет і виробників. Не сепаратисти відмовляються реструктуризувати тримільярдну «позику Януковича» на відміну від усіх інших світових кредиторів? Не сепаратисти блокують розширення місії ОБСЄ на Донбасі, медичну допомогу ООН, гуманітарні місії Червоного Хреста. Не сепаратисти не видають українському правосуддю втікачів-корупціонерів, їхні статки і доказову базу. Не сепаратисти вимушують нас, економлячи на медицині й освіті, виділяти на збройні сили вдвічі більшу частку ВВП, ніж це робить, приміром, Німеччина!

Чи все ми в Україні робимо для успіху реформ і для їхньої незворотності? Запитання риторичне. Ніхто настільки чесно і вимогливо, як Верховна Рада України, не ставить питання про їхнє пришвидшення і не робить у законодавчому полі так багато і системно. Не всього досягнули і добре це усвідомлюємо.

Але при цьому розраховуємо на підтримку і розуміння друзів. Бар'єри у вигляді «Градів» і «Буратін» майструють з іншого боку. Хіба ж це не очевидно?