Критики у нас не люблять. Будь-яка критика відразу оголошується "чорним піаром". Досить було Іванні Коберник на Фейсбуку пройтися по підручнику з географії, як його автори відразу кинулися в бій, волаючи про "чорний піар".

Але відколи це критика книжки стала називатися "чорним піаром"? Невже автори підручника небожителі? Ні, вони, може, й фахівці з географії, але мовний редактор для них би не зашкодив. Тоді б не писали такими канцеляризмами ("чорний піар з приводу даної навчальної книги", "з даним підручником"). Таке враження, що писав відставний мєнт.

Однак проблема з українськими підручниками справді існує. Особливо для молодших класів, де виклад предмету буває кострубатим і занадто складним.

Минулого разу я згадував підручник для 5 класу: О. Пометун, І. Костюк, Ю. Малієнко. Історія України. Київ. Видавничий дім "Освіта". 2013.

Там дітей переконували, що жителі Русі називалися "русичами", що є абсолютним безглуздям, бо це слово не зафіксоване у жодному документі окрім "Слова о полку Ігоревім". Натомість маємо безліч свідчень про іншу самоназву наших пращурів - "русин".

Але чого не зробиш на догоду "старшому братові"?

Тому на ст. 164 ще краще: "Вулиця (з російської - лице, обличчя)". Тобто старослов'янське слово, яке відоме усім слов'янам, раптом стало російським. Хоча навіть російський етимологічний словник вказує на його прадавність.

Як розуміти цю маячню? Що росіяни подарували це слово навіть хорватам? Яким чином?

Але у підручнику довідуємося й інші дивовижні речі. Виявляється, коли Ю. Гагарін полетів у космос, "відтоді нам відомі слова "космонавт", "космічний корабель", "ракета". Добре, що не "космос". Мене ця інформація добряче ошелешила. Відразу виникло питання: кому НАМ? Українцям? А хіба до 1961 року українці не читали романів Володимира Владка, де зустрічаються ці слова? Хіба у творах, виданих ще до війни, вони не зустрічалися? Усе це нам Гагарін подарував? А як же космічні кораблі й ракети Жуль Верна? Ми їх теж не читали?

Для прикладу лише дві цитати з роману В. Владка "Аргонавти Всесвіту" (1935 року): "Двадцять чотири години відокремлювали людство від великої, неймовірної події - виряджання космічної ракети з трьома пасажирами навкруги Сонця... Атмосфера планети загальмувала ракету, космічний корабель мчить уже навколо Венери".

Ми також дізнаємося з підручника, що в ескімосів "є понад десяток слів на позначення снігу". Чому так мало? Науковці стверджують, що таких слів понад 40. А ще більше слів на позначення снігу мають шотландці.

Шляхта чомусь за підручником побутувала тільки в Польщі та на Правобережній Україні. А хіба на Лівобережній шляхти не було? А в Білорусі й Литві?

Далі довідуємося, що більшовики прийшли до влади за підтримки "робітників і найбідніших селян". Але це стосовно України неправильне твердження, бо по-перше робітників в Україні було мало, а бідних селян ще менше. Більшовики б ніколи не захопили владу в Україні без російської агресії як з боку червоних так і білогвардійців, без лютого й дикого терору.

Однак про російську агресію ні слова. Преса УНР у 1918 - 1921 роках чітко писала: "вісті з московсько-українського фронту"", "московсько-українська війна". Ані про громадянську війну не йшлося, ані про якісь "визвольні змагання" - термін вигаданий лише для того, аби не дратувати росіян. Так само, як і зараз воліють писати про бойовиків, а не про російські війська.

Про те, як боролися українці з російськими агресорами у 1920-тих роках теж ні слова, як і про Холодний Яр. Ба більше - ані слова про Голодомор, хоча є про Голокост.

Ну, тут зрозуміло: в добу Табачника краще було про Голодомор змовчати, аніж зайве бовкнути. Однак "великої вітчизняної війни" обійти не вдалося. Тому вона, звісно ж, починається для українців у 1941 році. Але як це розтлумачити дітям Галичини й Західної Волині, для яких війна почалася першого вересня 1939 року? А в Закарпатті вона почалася ще раніше.

Пісню "Наші козаченьки - справжні запорожці" названо з якогось дива "народною", хоча вона має і свого композитора - це Микола Балема, і своїх авторів тексту: Мирослав Воньо та Петро Карась.

На закуску підручник ошелешує графоманським віршиком авторки, про яку я, філолог, ніколи не чув. Якась Раїса Грішина пригощає діток ось таким нестравним продуктом:

Незалежна Україна,
Северенна і єдина -
Рівноправна для народу,
Що на Заході і Сході.

Якщо вдуматися у ці неоковирні слова, то виходить повна нісенітниця. Як може бути ціла країна рівноправною для народу? Тобто країна має рівні права з народом - чи що?

Не кажу вже, що цей примітив не має жодного стосунку до поезії. А задля наочності наведу й решту тексту:

Південь, Північ, Захід, Схід -
Полум'я палке та лід,
Поєднається навколо (?)
В українське славне коло,
Братсво, людяність, красу
Заплете в одну косу (?)
Матір рідна Україна
Благодатна та єдина...

Відразу мене не на жарт зацікавило: де ж відшукали автори підручника цю, з дозволу сказати, поетесу. І так виходить, що в інтернеті, бо книжкових видань я не знайшов. Зате з'ясувалося, що Раїса Грішина загалом поетеса російськомовна, а українські вірші для неї - так собі, баловство.

Що подвигало авторів підручника залучити цю графоманію - важко второпати. При тому, що маємо багато патріотичної поезії, написаної класиками. Єдина вдячність авторам, що це віршидло вони навели все ж скорочено. Пошкодували діток.

Ну, а щоб по справжньому насолодитися музою цитованої "поетеси", то ось ще один її перл, який, на жаль, до підручника не потрапив:

Огромный город, шумные проспекты,
"живым товаром" улица рябит,
/Секс - индустрия оживает от миграций:
путанок, наркоманок и лолит.../
Мерцают женщины на улицах, как блесны,
опущенные в мутный сток воды,
торгуют телом, кто-то ради денег,
а кто-то просто... от тоски и пустоты.

Достоту, як і цей підручник, який писався не тільки "ради денег", але й від "тоски и пустоты".