Погляд філософа на політичні реалії України. Інтерв'ю UAinfo з доктором філософських наук, провідним науковим співробітником відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України Олексієм Шевченком (сторінка у "Фейсбуці").

Як відомо, в парламенті планувалося голосування за зміни до Конституції. Зокрема щодо особливого режиму місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей. За однією інформацією - 28 січня, інші говорять, що 2 лютого, а нині мова йде про те, що голосування взагалі не буде. Навколо цього питання точаться дискусії. Що Ви думаєте з цього приводу?

Безсумнівно, що ключовим пунктом у змінах до Конституції є так званий особливий статус. Дуже симптоматично те, що суспільство обстоює досить консолідовану позицію - негативну. Вкрай негативну. Я відслідковую і можу сказати, що більшість експертів (політологів, військових експертів, журналістів) кажуть, що прийняття цього особливого статусу буде катастрофою для України. І це дійсно так. Тому що в такому разі матимемо не просто зміну устрою України. Це не просто федералізація, якої ми всі так боялися. Це, фактично, конфедерація. Незважаючи на якісь заяви про те, що окуповані нині території контролюватиме Україна тощо. Чому? Ну от уявіть собі, що так зване «ДНР» вже має усталену інфраструктуру. Вони мають свою «армію», своє «КДБ», свою «пенітенціарну систему», ідеологію між іншим. Як можна уявити собі, що цей відокремлений регіон може ввійти до складу України - і на яких основах? Вони відмовляться від цієї структури? Чи вони розпустять «армію»? Всі знають, що це неможливо. Тому, якщо ухвалити цей закон на умовах Путіна і Меркель, то в нас буде конфедерація, держава в державі.

До того ж, прийняття такого закону не є конституційним. Тому що зміна устрою повинна виноситися на референдум. І це є жахливим порушенням Конституції. Я не кажу вже про наслідки. Це не вирішить проблему Донбасу, тому що якісь військові зіткнення все одно матимуть місце. Це троянський кінь, який буде весь час дестабілізувати Україну.

До речі, досить цікаво мені було, коли європейці казали про безвізовий режим, а чи подумали вони, що ці «деенерівці» приїжджатимуть туди, в Європу? Ніяк не збагну, як вони це бачили, всю цю ситуацію. Аргументів безліч, і я не знаю жодного відомого аналітика, який би не сказав, що це для України не просто погано, а наслідки – катастрофічні.

Щодо цього голосування, то сьогодні зранку я прочитав, що народні депутати відправили до Конституційного суду подання щодо офіційного тлумачення положення статті 155 Конституції України «на наступній черговій сесії Верховної Ради України». Тобто вони зачепилися за суто юридичний гачок. Можливо не набирається потрібних 300 голосів. Попри шалений тиск, політичну корупцію, яка буквально зжирає Раду.

У контексті процесів, які відбуваються в Європі, зокрема навали мігрантів, я дійсно згоден із тими аналітиками, які ведуть мову про щось подібне до стокгольмського синдрому, про своєрідне почуття провини в європейців. Отакий стокгольмський синдром діє і відносно Донбасу. Нам нав'язують, що ми перед ними в чомусь винні. Прикметно, що Європа, декларуючи себе прихильницею законів, феномену права тощо, по суті нав'язує нам неправовий спосіб вирішення ситуації. Це абсолютний парадокс, процес світового масштабу, який відбувається на наших очах, і його ще потрібно буде аналізувати.

Я думаю, що українська влада, дивлячись на реакцію суспільства щодо особливого статусу, намагається обчислити ризики. Нещодавно було наведено соціологічні цифри, що продемонстрували: підтримка президента досягає 17%. Критичною межею є 15%. Те, що нижче, - вже певна втрата важелів управління державою, бо це вже абсолютна відсутність довіри.

Що відбулося б, якщо проголосували би 28 січня чи 2 лютого за особливий статус Донбасу. Я переконаний, що рейтинг Порошенка обвалився би. Тому що суспільство це не сприйняло. Проте президент загнаний у глухий кут. В якому контексті? Тут тиск суспільства, із Заходу тисне Європа, а зі східного напрямку - Росія. Всюди тиск. Тому мені здається, що вони задіяли цей квазіюридичний момент, щоби просто відтягнути на певний час голосування за допомогою Конституційного суду. Можливо вони побоюються соціального вибуху, який був 31 серпня. То такі перші ластівки були. І зараз склалася ситуація, коли для Порошенка будь-яке рішення - є поганим. Адже якщо депутати проголосують 300 голосами, казатимуть, що президент переломив парламент об коліно. Якщо ж парламентарі не проголосують, вестимуть мову про поразку Порошенка, бо він не зміг вмовити Верховну Раду. Тому відтермінування в цій ситуації для президента було б оптимальним вирішенням.

За будь-яку ціну потрібно не просто відкласти, а й вийти з Мінських домовленостей, розірвати цей формат і розширити його до формату гарантів Будапештського меморандуму. Другий, проте навряд реальний варіант - вийти з перемовин, оголосити відповідні території окупованими і просто чекати, поки вони самі повернуться, коли щось трапиться із режимом Путіна.

Як Ви гадаєте, чи ефективно відбувається антикорупційна реформа? Чи є ймовірність відставки генпрокурора вщент розкритикованого Віктора Шокіна, задля якої неодноразово починали збирати підписи народні депутати?

Є слова, які використовують у політичному дискурсі, що називаються словами-примарами. Наприклад, деолігархізація, децентралізація, до них же долучаю словосполучення «боротьба із корупцією». Ну, по-перше, в нас немає чіткого визначення, що таке корупція. Це дуже широке поняття. Тому що інколи під корупцією вбачають просто хабар. І в той же час під визначення корупції не потрапляють мільярдні схеми, роботу яких забезпечують із самого верху.

Останнім часом я багато читаю такого російського теоретика - Симона Кордонського. Мені здається, що це один із найцікавіших фахівців, які аналізували російський, радянський, пострадянський соціальні устрої. Він увів такий концепт як ресурсна держава. Він каже, що вона була ресурсною, залишається ресурсною, оскільки має тільки окремі елементи ринкової економіки.

Це він говорить про Росію?

Та не тільки. Про всі пострадянські держави. І про нашу також.

Йдеться про державу, яка концентрується на розподілі ресурсів. Критерій такої держави - абсолютна відсутність права, феномену права. Замість нього - ієрархія. Ієрархія доступу до ресурсу. Члени відповідної найменшої ланки отримують відповідну найменшу частину ресурсу. І так по висхідній. Чим вище - то більше ресурсу. І ті, хто стоять на верхівці, яких називають дуже неточним терміном «олігархи», беруть цей ресурс і вважають це нормою. Тому Кордонський і писав, що вся ця боротьба із корупцією сама стає корупційною. Те, що ми розуміємо під корупцією, є просто розподілом цього ресурсу за правилами тіньової гри. А для того, щоб зламати всю таку інфраструктуру, не потрібно боротися з якимись елементами. Її треба зруйнувати всю. Впровадити це дуже важко. Тож Кордонський сказав, що боротьба з корупцією - це просто лабуда. Пропагандистська маячня. Певне шоу.

І той факт, що президент тримається Шокіна, є показником, що ніяких кроків системних реформ абсолютно не може бути.

А створення Національного антикорупційного бюро, інших органів антикорупційного спрямування?

Якось я переписав, скільки створено антикорупційних структур. І це нагадало мені закон Паркінсона, згідно з яким створення великої кількості структур призводить до того, що вони починають обслуговувати самі себе. Якщо людина хоче замість успіху справи її саботувати, то потрібно створювати комісії, комітети, якісь форуми. От Саакашвілі в цьому плані дуже активний. Оце і є така імітаційна боротьба. І чим більше таких структур, тим більше шансів, що справа не зрушить із місця. До речі, Порошенко любить створювати такі бюрократичні структури. Йому, мабуть, здається, що чим більше таких структур, тим більше вони контролюватимуть одна одну. Та особливо мене в цьому контексті дратує діяльність Саакашвілі. Його функція, як він сам сказав, полягає в тому, щоби «зробити успішною діяльність президента». У зв'язку з феноменом Саакашвілі я згадав термін «інтерпасивність», який увів в обіг словенський культуролог і психоаналітик Славой Жижек. Є поняття інтерактивності, а є - інтерпасивності. Він мав на увазі, що у сприйнятті людей, якщо хтось поводиться занадто пасивно, то нібито делегує свою активність. Делегує її комусь іншому. На думку Жижека, це працює, наприклад, у рекламі, кіно (сміх за кадром - хтось за нас сміється).

Тому гіперпасивність президента в боротьбі з цими речами - це компенсаторний механізм появи Саакашвілі як такого гіперактивного суб'єкта, якому Порошенко делегував свою активність. Знаючи, що суспільство сприйме це, а сам він отримає додаткові бали до репутації. Однак я вважаю, що то мильні бульбашки: багато промов, багато показовості.

Іще маю таке враження, що Порошенко використовує Яценюка як певний «громозвід» чи «блискавичник». Увесь негатив зібрати на ньому, такий собі цап-відбувайло. Одначе багато аналітиків писали про те, що образ Яценюка вже настільки перенасичений негативом, що далі нікуди. Це вже дно. Тому Саакашвілі й використали, аби нападати замість Порошенка, щоби сказати, що вся корупція там - у Кабміні, не в президентському оточенні, а в уряді.

У роботі коаліції помітна відсутність належної єдності. Яке вона має майбутнє? Яка її доля?

Багато хто каже, що її вже немає. Нині це вже штучне утворення. Комусь вигідно, щоби воно якось не розпалося. Фактично, чому я кажу, що його немає? При цьому навіть не зауважуючи на бракові єдності щодо доленосних питань. Обґрунтую.

Хочу звернути увагу на момент, який, гадаю, буде каменем спотикання, це аргумент, на який мало звертають увагу. Маю на увазі посилення репресій в українському суспільстві, яке йде від центральної влади. Репресії стосуються безсумнівних майданівців першої хвилі добробатів. І ми бачимо, що кількість політв'язнів уже перевищила часи Януковича в рази. Репресії мають системний характер. І навіть певний паралелізм у процесах - скажімо, в Росії бойовиків першої хвилі війни, серед яких, окрім алкоголіків і наркоманів, були й ті, які щиро вірили в міф так званої «Новоросії», поступово прибирають.

І от паралель, що тих, хто утвердив чинну українську владу, хто пішов добровольцем на Схід і стояв перші місяці, представників цього прошарку активної частиною українського населення знищують. І я не розумію, чому в парламенті про це вголос не говорять. Не аналізується і не діагностують із боку політиків.

Ті мислездатні люди, які ще входять у коаліцію, розуміють це. І цей момент теж потенційно може вносити розкол у неї. Тому я вважаю, що коаліції по суті немає. Значна ймовірність перевиборів. Дуже багато експертів про це говорять. Інші лякають нас перевиборами, що цим скористається Путін. Правда, я не знаю, і як він ними скористається.

На Вашу думку дочасні вибори справді не несуть ніякої загрози?

Перевибори - це цілком робочий процес. Коли коаліція не працює, а є еклектичним штучним утворенням. Перевибори - це було б нормально, і я не бачу геть ніякої загрози. Лякають перевиборами тому, що рейтинг «Блоку Петра Порошенка» впав, він не набере великий відсоток голосів (згідно із соцопитуванням «Рейтинг» БПП набрав би 13%), не говорю вже про «Народний фронт» (набрав би 1% - за тою ж соціологією).

Тож вони всіляко намагаються зберегти цей парламент.

Новий рейтинг був би в «Батьківщини», «УКРОП» мав би шанси чимало взяти, та й усі партії, які можна назвати патріотичною опозицією, що здатна під цими гаслами йти на позачергові парламентські вибори.

Олексію Костянтиновичу, як Ви оцінюєте діяльність уряду? Охарактеризуйте ефективність реформ.

Якщо розуміти під цим реформу МВС, то маємо зміну форми, але не сутності. Видали нові привабливі патрульні машини. Але з'явилися певні дзвіночки, що ця поліція є така ж, якою була і міліція. Яскравим прикладом є скандал у Житомирі, на кондитерській фабриці «Житомирські ласощі». Коли поліціянти фактично не втручалися і навіть навпаки, координували свої дії із тітушками. Це якісь цілком януковицькі схеми, тому й важко це назвати реформами.

Проте реформи МВС бентежать і в іншому контексті. В тому, що поліція може бути використана для придушення масових виступів. Непокоїть, що насправді вже нараховується велика кількість таких формувань силового блоку (КОРД, Національна поліція, батальйон «Київ-1», батальйон «Київ-2»). Багато беркутівців перейшло в нову поліцію. І хоч переатестація ще триває, але вони знаходять можливість пройти. Вважаю, що це лише фасад реформ, а не власне реформи.

Певною мірою боротьба президентської влади з Кабміном - це теж боротьба за контроль над різними силовими формуваннями. МВС не контролює президент, але він має армію, має СБУ, має свого прокурора.

Щодо інших реформ - то це просто балаканина. Нічого там немає взагалі. Економічний блок - повний провал.

Яценюк взяв за основу крайню неоліберальну модель, яка фактично відкидає всі соціальні гарантії, і для нього критерії такі: чим гірше - тим краще. Якщо реформи непопулярні, то це чудово. Й у ситуації, коли ринку немає, економіка розподільча, малих і середніх підприємців утискають, такі «реформи» просто катастрофічні. Можемо пересвідчитись у цьому на прикладі власного гаманця.
Якщо говорити про кредити Міжнародного валютного фонду, то ми стаємо рабами тих кредитів. Хто їх буде віддавати? Економіка не працює. Братимемо нові кредити, які розкрадатимуть, розподілятимуть. Вони не йдуть на створення виробництв, ними просто затикаються дірки, а потім беруть нові й нові.

У день Водохреща, яке ми саме відсвяткували, відбувається очищення, оновлення людини, світу. Чи можливе очищення й оновлення врешті-решт у політикумі, в Україні? Чи ми постійно ходитимемо по колу?

Побутує думка, і про це багато писали, що громадяни набагато чистіші, ніж політики. Мають більше свідомості, державної і національної зокрема. Вони попереду політики. Що ж до ситуації, яка склалася, то очищення неможливе без продовження революції. Революції не в сенсі стрілянини і сутичок, а революції в плані системних перетворень суспільства. В іншому випадку ми будемо бачити ті ж самі обличчя, ті ж самі схеми. Вони будуть косметично реформованими, але такими ж самими.

Очищення - це не просто моральність. Моральні люди є і в політикумі теж. Але вся система має велику інерцію. Іще Кант зауважував, що важливо не лише те, щоби судді були моральними, а й аби вони були незалежними. Тобто потрібна правова, юридична, економічна база для незалежності суддів.

Так і в цілому в українському політикумі - треба зруйнувати якісь основи для узурпації влади, авторитарних тенденцій. Для того, щоб запрацювали правові механізми.

У нас нині постають певні риси авторитарного режиму. Він не може бути повністю авторитарним, бо в нього немає ресурсу. Вони би хотіли вибудувати таку вертикаль влади, яка контролювала б усе, і певну модель, я не кажу, що путінського штибу, але наближену до цього. У нас формується такий гібридний авторитаризм, авторитаризм із елементами демократії. Про цілковитий авторитаризм, як за часів Януковича, що на певний час створив кримінальну диктатуру, не йдеться. Проте тенденція є. Ми бачимо порушення прав людини, бачимо політичні переслідування. За таких умов, якщо є такі тенденції, влада їх не контролює і, навпаки, нарощує, про яке очищення можемо вести мову? Очищення може бути в разі очищенні очільників нинішньої влади. От коли вона зміниться, ми матимемо якусь надію і шанс, аби перезавантажити і діалог між владою та суспільством. Діалогу із громадою немає. От у чім річ. Влада не вважає за потрібне говорити із широким загалом відверто. Не цими пропагандистськими штампами а-ля Брежнєв. Прислухатися, щоб не створювати якісь штучні органи, що просто вислухають і по всьому. Всі кажуть, що діалог із суспільством перервався.

Шанс для оновлення є в тому, що воно вже не те, як за часів Януковича. Громада не може змиритися. Мені здається, що голосування за Конституцію буде все ж таки відкладено, що вважатиму за перемогу суспільства. Чому? Бо реакція людей є. Люди небайдужі. Вони вболівають за країну. Це є єдиний шанс для нас. Небайдужість людей, які здійснили Майдан і дали відсіч агресорові - Росії.

Розмовляв Сергій ПАНЧЕНКО