Днями до мене телефонувало десять директорів професійно-технічних навчальних закладів із різних регіонів України – моїх старих друзів. Усі суголосно волають про одне: "Система профтехосвіти на краю бездонної прірви через передачу ПТНЗ на фінансування з місцевих бюджетів".

Особливо складна ситуація в містах обласного підпорядкування. Хороші заклади або закриються, або значно обмежать обсяги освітньої діяльності. Не кажучи про такі речі, як харчування учнів, серед яких майже всі із бідних сімей, утримання гуртожитків, тепло і водопостачання. За словами моїх друзів – це справжня катастрофа.

Чи хтось із високопомадовців від освіти та місцевих владців усвідомлюють хоча б дві речі? Перша: за руйнацію системи підготовки робітничих кадрів колись доведеться відповідати. Друга: де будемо брати слюсарів, мулярів, механізаторів та інших робітників? Чи замінимо їх юристами, менеджерами й економістами?

Згадую, як на початку 90-х провідні вчені й політики підготовку кваліфікованих робітничих кадрів називали важливим складником системи національної безпеки України. Які ж ми недалекоглядні?