Президент Порошенко назвав АПК поряд з IT-індустрією та енергозберігаючими технологіями одним з пріоритетних напрямків для розвитку України. Таку заяву президент зробив під час своєї прес-конференції 14 січня. Майже відразу після цього виникла дискусія - чи варто робити аграрну промисловість однією з пріоритетних галузей економіки держави. І чи немає в цьому ризику перетворення України на аграрну країну?

Не секрет, що нині структура експорту України має вигляд характерний насамперед для сировинної держави. Основу експорту складають зернові та метал. При цьому частка металургів в експорті поступово знижується, у той час, як частка аграріїв - зростає. В останні роки їм вдавалося збирати з полів рекордний урожай. У 2013-му і 2014-му рр аграрії зібрали 62,3 та 63,8 млн тонн зерна, чого не бувало раніше навіть за часів СРСР.

Через те, що аграрна продукція, металеві чушки і руда є основним джерелом припливу іноземної валюти в країну, економіка і національна валюта давно вже потрапили в залежність від світових цін на наші експортні товари. Падіння світових цін на сировину боляче вдарило по Україні. Подешевшали метал та зерно. Слідом подешевшала і гривня. Зрозуміло, проблеми в нашій економіці не варто зводити лише до зовнішніх чинників, але їх негативний вплив, без сумнівів, дуже вагомий. І подальша залежність економіки України від світових цін на аграрну продукцію буде тільки посилюватися, якщо АПК справді стане пріоритетною галуззю країни.

Норвезький економіст Ерік Райнерт присвятив проблемі аграрних і сировинних країн цілу книгу. Вона називається «Як багаті країни стали багатими і чому бідні залишаються бідними». Головна думка, яку намагається донести Райнерт до читача, - лише ті держави, де провідну роль займає обробна промисловість, можуть розраховувати на високий рівень життя і роль реальної зарплати. Лише створення, розвиток і підтримка обробних галузей гарантує державі стабільність і процвітання. Чим менше обробляє промисловість країни - тим гірше живе її народ. Гірше за всіх тим, хто експортує руду. Трохи краще тим, хто виробляє з неї напівфабрикати і заготовки. Краще за всіх себе почувають ті держави, де з металевих заготовок виробляють готові машини та механізми.

Аграрна та індустріальна держави в корені відрізняються за принципом виробництва. Якщо виробництво аграрної та сировинної продукції базується на принципі убиваючої віддачі, то обробна промисловість грунтується на принципі зростаючої віддачі. Це означає, що у виробників сировинних товарів зі збільшенням обсягу виробництва витрати тільки ростуть, а у виробників готової продукції навпроти - падають. Крім того, урожай зернових завжди буде обмежений існуючими земельними ресурсами країни. У той же час будь-яка держава світу може в теорії призвести скільки завгодно мобільних телефонів, якщо побудує для цього достатньо потужностей. І чим більше телефонів випустить завод, тим дешевше буде коштувати одиниця продукції.

Райнерт доводить на прикладах конкретних держав, як зосередження на виробництві аграрної продукції та сировини призводило до бідності та занепаду. Виробництво соків, соняшникової олії і молока ніколи не підніме рівень життя держави до того ж рівня, що виробництво побутової техніки та автомобілів. Зарплати доярок і комбайнерів ніколи не досягнуть рівня зарплат фахівців, що працюють над створенням високих технологій. Якщо індустріальній країні постійно потрібна висококваліфікована робоча сила зі спеціальними знаннями, то в області АПК затребуваність таких фахівців набагато нижче.

Звичайно, переказати працю Райнерт в одній статті неможливо, та й немає ніякого сенсу. Але українським реформаторам і представникам влади все ж варто з нею ознайомитися.

Щоб дійсно наблизитися до рівня життя європейських країн, Україні необхідно в першу чергу розвивати обробну промисловість. Причому, ті її галузі, які сьогодні розвиваються найбільш стрімко і розвиток яких дозволяє заробити найбільшу маржу. Тільки в таких галузях сьогодні можливо зробити помітний ривок.

Свого часу Південна Корея здійснила такий швидкий ривок від відсталої, напівграмотної колонії до однієї з найбільш розвинених країн світу саме за рахунок такого підходу. Корейці стали спеціалізуватися на виробництві побутової техніки та автомобілів, швидко впроваджувати інновації, і врешті-решт подарували світу кілька визнаних нині супербрендів.

Щоб зробити ривок України необхідно в першу чергу розвивати не АПК (який і так розвивається досить непогано), а будувати заводи з виробництва сонячних батарей і електромобілів. Окремі приклади виникнення таких підприємств вже є. У Кіровоградській області через місяць запрацює один з перших в Україні заводів з виробництва екологічно безпечних елементів для сонячних батарей. При наявності відповідної державної програми та підтримки, держава цілком може створити зовсім нову, високотехнологічну галузь. Благо, і наукова база, і фахівці, і кадри для цього в Україні поки ще є. Зрештою, у світі немає нічого неможливого, і часто достатньо лише політичної волі для впровадження позитивних змін.

А ось зосередження на виробництві аграрної продукції можуть на довгі роки закріпити за Україною статус сировинного придатка і увергнути країну в довгу низку економічних і політичних криз. Втім, Україна і так перебуває в кризі останні 10 років. І багато в чому якраз завдяки сировинній структурі свого експорту.