З Айвараса Абромавічюса зараз пробують зробити геніального реформатора, непідкупного й надзвичайно принципового політика. Йому справді слід віддати належне. Айварас таки старався зробити чимало хороших змін. Але він не особливо відірвався від свого колеги Квіташвілі, який теж мав добрі наміри, але залишився хронічним неудачником. Головна відмінність між ними, що Квіташвілі погоджувався на всі нав'язані йому кадрові пропозиції, а Абромавічюс таки зумів підібрати декількох хороших людей у свою команди.

Хоча про обмежену принциповість гарно свідчить історія зі Сашою Боровиком. Він запропонував цю кандидатуру, Порошенко терміново провів усі дії з надання Олександру українського громадянства, але досить було Боровику заперечити щось "самому" Яценюку, як його позбавили будь-якої можливості працювати (аж до відключення всіх ліній зв'язку та відвертого цькування. Згадайте принципового міністра в тій ситуації. Як у рот води набрав і стиха спостерігав, як руйнують долю людини, яка відмовилась від блискучої кар'єри задля праці в міністерстві економіки.

Згадайте весь рік роботи міністра. Чи можете згадати хоч щось конкретне крім останнього демаршу, ну ще повідомлення про красуню помічницю і дуже позитивну новину про призначення замміністром Максима Нєфьодова.

А що було? Значний список запропонованих реформ, більшість з яких потонули у Верховній Раді чи зависли в Кабміні. Майже реалізовано хіба прозорі електронні закупівлі, але й тут міністр і команда вирішили піти, не завершивши, можливо, своє найбільше досягнення.

Піти, коли залишилася якраз виключно їхня частина роботи - ну це ж диверсія якась, чи як? Зате є й ряд відвертих провалів.

Покращення бізнес-клімату не відбулося, бізнес твердить про протилежне. Погіршилися рейтинги економічних свобод та інвестиційної привабливості тощо. Не було реалізовано необхідних дій з держпідтримки для адаптації бізнесу до умов ЗВТ ЄС та європейських стандартів і сертифікації. Фактично команда міністра відпрацювала лише певний сектор зі сфери своєї відповідальності, хоча їхні ідеї, безумовно, прогресивні.

Один раз і я стикнувся з провалом у діяльності міністерства. Мова йде про зірвану підготовку засідання двохсторонньої міжурядової українсько-китайської комісії. Я часто співпрацював з українською частиною таких комісій саме в частині парламентської дипломатії, результати були доволі помітними, а досвід - суттєвий. І я добре знаю, хто координує й організовує діяльність таких комісій - міністр економіки. З Китаєм виникла критична проблема. Нам необхідно організувати візит Президента до Китаю, це, думаю, зрозуміло всім. Але є абсолютний принцип китайської дипломатії - належне документальне наповнення візиту.

Китайська сторона вже давно чекає на погодження з нашою стороною часу та порядку денного засідання міжурядової комісії - саме там напрацьовуються всі ті угоди, які мають потім підписувати глави держав, чи в їхній присутності міністри. Шкоду від провалу китайського вектора важко переоцінити.

Щодо компетентності, то погляньте на офіційну біографію міністра. Він завжди працював лише в банківському бізнесі та спорті. Тому його досягнення як для людини з повною відсутністю досвіду цілком пристойні, але об'єктивно не можуть дотягувати до того рівня, який йому раптом (від середи) почали приписувати.

Ну і щодо порядності, то тут виникло ряд неприємних фактів. Абромавічюс дозволив використати себе в нечистій політичній грі. Здійснивши гучний демарш, він заховався за липовим лікарняним (зрадив соратника Сергій Лещенко, показавши, як "хворий" без жодних ознак слабості виносить зі свого кабінета картини), уникає засідань Кабміну та звітів у Раді, хоча ніхто його відставки не приймав, а отже міністр повинен повноцінно працювати. Також він сказав неправду щодо виходу з литовського громадянства, заявивши, що воно настає автоматично, хоча насправді для цього він мав пройти спеціальну процедуру за власною заявою. А так лишається громадянином ЄС і України, а це не толерується ні нашою Конституцією, ні суспільством.

Окрема історія з гучними викриттями стосовно Кононенка. Всі оголошені події відбувалися значно раніше, але доки не надійшло замовлення, пан міністр мовчав. Та й сама суть звинувачень виглядає дещо сумнівною. Ну не міністр призначає сам собі заступників, а робиться це рішенням Кабміну. Тому й тиснути з цього приводу на міністра - повне безглуздя. Та сама історія з державною охороною, яку Айварас вибив для себе й родини, не маючи на це жодних прав.

Зрозумійте, я не нападаю на Айвараса й не хочу займатися критиканством - він прагнув здійснити серйозні реформи і зробив чимало, а його численні провали переважно мають об'єктивне пояснення. Якщо б в уряді вдалося створити нормальні умови для реформ, а в Раді подолати вірус популізму й безвідповідальності, то я б цілком нормально сприйняв його повернення в Кабмін, але не в політику, в якій він себе вже показав не з кращого боку. Але мене вражає й ображає наша всеїдність.

Люди, які раніше ніколи про міністра й не згадували або піддавали його жорстким випадам, готові за мить на ту саму особу молитися, як тільки почують від неї хоч один випад у бік Порошенка чи його команди. Дуже сумно, що з переліку виважених і думаючих знову доведеться виключити ряд людей, яких оцінював значно вище.