Одна моя знайома виростила сина. Чесного, як сама. А вiн якось вирiшив запаркуватися. I каже йому дiдусь-охоронець, вiн же паркувальник: "20 грн, синку." I опускає перед носом шлагбаум. Центр Києва. А хлопець ввiчливий такий, - та без проблем, каже.

Виймає картку i запитує, де термiнал.

- Який ще термiнал? У нас лише готiвкою.

- Але ж у нас закон є, що лише через паркомат.

- Закон - може й є. Паркомату нема. Он там, за рогом банкомат - можеш зняти.

- А як же закон? - хлопець явно не пошкодував нервiв i часу. - Щоби все легально. За безналом. Якщо я дам Вам цi 20 грн - вийде ж, що я.порушив.закон.

Паркувальника такий аргумент повеселив, дива не сталося. Але хлопець не здався. Викликав полiцiю.

Їхали години пiвтори.

Дочекався. Пiшов на принцип.

I ось виходять прекраснi новенькi копи, i вiн так радiє, що ось, нарештi. А вони молодi такi i ввiчливi. I ввiчливо так йому кажуть:

- Ви знаєте, там є за рогом банкомат. Ми покараулимо Вашу машину.

I в хлопця аж мову заклинило. I тепер уже їм вiн розповiдає про а-як-же-закон. Полiцiї. Яка закон "охороняє". Яка йому каже.закон.порушити. Йому, хто платить податки на їхню зарплату.

I ще хвилин 40 наш парубок полум'яно зачитував правоохоронцям їхнi обов'язки i своi права, i вправлявся в ораторствi перед стiнами.

Зачепило!. А потiм дiстав планшет, знайшов у гуглi закон i процитував.

I копи знiтилися, каже. I... поїхали. Так нiчого й не зробивши. А вiн залишився перед закритим шлагбаумом, який вiдкривають лише 20 грн.

В руки дiду-паркувальнику.

I стояв хлопчина перед цим шлагбаумом, поряд з будкою, де вже давно грiвся охоронець. I не мiг повiрити. Святий юнацький максималiзм!.

Ми же будуємо нову країну, думав. Ми же...

I раптом... шлагбаум пiднявся. Будка вiдчинилася. Дiдусь охоронець не витримав.

- Заїжджай. Молодець ти, синку.

...

Ця iсторiя - навiть не про "поганих копiв", а про нових людей. Хай молодих та iдеалiстичих. Хай навiть дуже поодиноких. Але вже те, що вони є означає, що є шанс. I точно є майбутнє.