Чи допоможе зміна уряду проведенню реформ в Україні та чи прискорить вона їх? Чи стане новий прем'єр радикальнішим і рішучішим щодо реформ? Чи збережуть нові міністри ті невеликі групи реформаторів, які вже сформувалися в деяких відомствах? Чи почне нова урядова команда все спочатку?

Саме ці питання хвилюють мене у світлі активних обговорень можливої відставки уряду Арсенія Яценюка, зауважує в своєму блозі на "Новому часі" економіст Олександр Пасхавер. Щоб однозначно вирішити для себе, чи варто відправляти у відставку нинішній Кабмін, мені необхідно подивитися на перші тижні роботи нового уряду (якщо він буде) і дати відповіді на зазначені запитання.

Коли звучать ідеї про створення уряду технократів, передбачається, що ці люди не залежатимуть від політичних торгів. Це означає, що їх оберуть на підставі того, наскільки хорошими фахівцями у своїй справі вони є. Суть полягає навіть не в тому, чи будуть вони професіоналами і відокремленими від політики, а в тому, чи зможуть політики, від яких вони залежатимуть через свої посади, нав'язувати їм своїх людей, що, зазвичай, асоціюється з корупцією. Це головна відмітна риса технократа. Все, що більше цього, може змінюватись.

Технократом може бути як людина, що прагне змін, так і та, що їх не хоче. Технократом може бути і хороша людина, і погана, і дурна, і розумна. Але при цьому вона дійсно буде менше залежати від політики і політичного хаосу. Саме по собі це добре, але важливо, щоб такий управлінець при цьому також був прихильником реформ, був досить грамотним і послідовно здійснював розпочате. Це принципово важливо.

Більше того, специфіка роботи окремого міністерства така, що проведення поточної політики і реалізація реформ, як правило, заважають одне одному. Іншими словами, якщо одна і та ж людина береться і за поточні проблеми, і за реформи, то страждають обидва напрямки. Тому хороша організація процесу повинна зробити ці два завдання відносно незалежними.

На сьогодні я досить песимістичний щодо перспектив формування в Україні уряду технократів. Люди, які здійснювали Революцію гідності, не зуміли створити ані відповідних політичних структур, ані лідерів. Все, що вони роблять сьогодні, досить успішно тиснуть на владу на експертному рівні. Це дуже важливо, але в українській політиці досі немає людей, які були б чітко пов'язані з цінностями Майдану. Тим часом нинішні парламентарії навряд чи зможуть вибрати радикально реформаторський уряд.