Євросоюз - не істина в останній інстанції, і йому теж властиво помилятись, зокрема й щодо України. Він слабкий в геополітичних іграх, але сильний в компромісах. Однак, те, що з Євросоюзом намагається провернути у питанні безвізового режиму вже добрий проміжок часу добра частина українського політикуму, не можна назвати спробою знайти компроміс. Це схоже на спробу пошити європейців у дурні. Бо, як ми гарно знаємо, компроміс у пострадянському світі є синонімом слабкості.

Що мав би робити посол ЄС, коли відчув, що улюблене гасло української влади "а може пронесе" (чи "авось пронесет" мовою, якою спількуються побуті багато наших можновладців) не тільки стане нормою у безвізовому діалозі, а згодом ще й трансформується у гру "поший Євросоюз у дурні" - підготуй один законопроект, а потім проголосуй за інший, який не матиме нічого спільного з вимогами ЄС?

Він міг зробити порятунок безвізового режиму справою виключно України, закрити очі на антикорупційне законодавство, і зберегти прекрасні стосунки з усіма на Банковій та Грушевського, де сидять головні адресанти дзвінків й повідомлень від посла ЄС. Не ЄС же веде діалог про безвізові подорожі до України? І не Томбінському та його дітям доведеться далі мешкати в просоченій схемами та відкатами країні.

Або ж - як інший варіант - публічно вказувати на всі спроби української сторони пошити ЄС в дурні, але опинитись перед ризиком перетворитись у Жозе Мануеля Пінту Тейшейру. Пам"ятаєте, був такий посол за Януковича, який під кінець свого головування став серйозним джерелом роздратування, а зрештою і просто несприйняття для колишніх керманичів, незважаючи на дружбу з молодих років з самим головою Єврокомісії Баррозу? Томбінські вибрав другий варіант. Є підстави вважати, що вибір дався йому дуже важко. І він до останнього явно не хотів стояти зі словесною нагайкою та вказувати на всі законотворчі безвізові трюки українських колег у публічній площині. Однак, йому не залишили вибору. Бо, виявилось, що українські політики краще за посла ЄС знають, який закон насправді потрібен Євросоюзу. І краще за посла знаються на директивах ЄС.

Варто, очевидно, нагадати: безвізовий діалог - це вже давно не тільки про те, будуть їздити українці до ЄС без віз чи ні. Рано чи пізно будуть. Це про те, зможемо ми отримати безвізовий у пакеті з запуском реальної, а не віртуальної, боротьби з корупцією, чи ні. Адже навряд чи у найближчому майбутньому з"явиться ще один настільки ж потужний зовнішній мотиватор, щоб перевести актикорупційні зусилля у більш-менш практичні рамки. А внутрішній мотиватор - людські жертви на Майдані - якби не було прикро і соромно це сьогодні визнавати, на жаль, не спрацював.

Впродовж останніх днів могло скластись враження, що Томбінські найбільше з офіційних осіб бажає безвізового для України. Думаю, Порошенко бажає його так само сильно. Але відмінність між ними полягає якраз в тому, що перший бажає його безвідносно до того, чи буде запущена боротьба з корупцією (інакше депутати його фракції не калічили б законодавство на користь корупціонерів), а інший все ж таки в комплекті з антикорупцією.

Томбінського разом з ЄС звинувачують на Печерських пагорбах в тому, що він висуває все нові й нові побажання, а насправді парламент і так вже багато й достатньо зробив для безвізового. Ніхто не сперечається - парламент дійсно багато зробив. Але це якраз той випадок, коли побажання ЄС працюють на Україну, потрібні Україні, і рано чи пізно їй все одно потрібно було б розгрібати ці авгієві конюшні. Ці побажання принаймні на рівні законодавства зроблять багато речей незворотніми. Так, це мало б відбуватись натурально, а не з під нагайки. Але у нас нема часу знову чекати слушного моменту. Закони міняти швидше, ніж світогляд та старі практики. Погодьтесь. І це якраз той випадок, коли спроби пошити ЄС в дурні - це насправді пошити в дурні себе.

Отож, не знаю, як у кабінетах влади, але пересічні українці мають точно бути вдячні Томбінському. У випадку з реформами й особливо антикорупційною (на відміну від виконання Мінських домовленостей) пересічні українці якраз "за" тиск Євросоюзу. І це не припущення. Це результати замовленого нами соціологічного опитування, в якому "політичний тиск на уряд" був названий першим видом допомоги, який ЄС має надати Україні.

Томбінський свою роботу зробив. Далі - справа рук депутатів та їх партійних лідерів. Передусім, Петра Олексійовича. І не примушуйте Томбінського почуватись в Україні Тейшейрою.