1. Який законопроект вважати «безвізовим», який ні, формально визначає винятково українська сторона. Чіткої та недвозначної юридичної угоди між ЄС та Україною щодо моменту настання безвізовості не існує.

Тому що звати безвізовим, а що – візовим законом, визначає уряд. Так-так. Український уряд, той самий. Тобто в МЗС сидять клерки, які вже більше десятка років на свій суб'єктивний погляд визначають, прийняття яких законодавчих актів в теорії має наблизити настання безвізового режиму з країнами Шенгену. В їх теорії.

Сказати, що погляд цих посадовців ніяк не пов'язаний з думкою Європи,  – це нічого не сказати. Він часто просто суперечить із логікою дій, котрі потрібні для того, щоб «вибити» з ЄС безвізовий режим. Приміром, одностороннє скасування Україною віз для європейців не просто порушило прадавній принцип взаємності у дипломатії, а знищило інструмент для тиску, щоб отримати аналогічний крок з їхнього боку. Більше того – це показало, що Україною можна як завгодно довго маніпулювати, відкладаючи введення безвізового режиму у відповідності з кон'юнктурою.

ВАЖЛИВО! Не існує чіткої домовленості між українцями і європейцями щодо того, коли буде введено безвізовий режим. Немає алгоритму «ви робите те і те, а ми – вводимо безвізовий режим». Є лише розпливчаті переговори, в яких ніхто, ніхто нам нічого не обіцяє – а насправді дають лише зрозуміти, що безвізовість не на часі.

(Віза – могутній інструмент бюрократії. На візах для українців заробляють колосальні гроші і вплив іноземні дипломати та чиновники. І коли ми відмовилися від принципу взаємності, і фактично пов'язали введення безвізового режиму з досить непевним і аморфним списком якихось внутрішніх вимог – корупціонери-бюрократи з ЄС лише зааплодували. Ми можемо ще 100 років перекроювати законодавство, намагаючись вгадати їх преференції, а вони весь час схвально киватимуть і казатимуть «ось-ось скасуємо, буквально скоро»).

Висновок – титуловані урядом «безвізові» законопроекти істинно безвізовими не є.

2. А що ж є? В частині безвізового режиму найважливішим питанням для Європи є БЕЗПЕКА. ЄС треба, щоб Україна не була діркою для проникнення терористів, контрабанди небезпечних речей і транзиту нелегальних мігрантів. Це – необхідна умова (на жаль, уже не достатня). Без цього нам ніхто не дасть безвізового режиму.

Що у нас з БЕЗПЕКОЮ? Повний алес: ми імплементуємо Мінські домовленості. Які, по-перше, фактично передбачають позбавлення кримінального переслідування злочинців (котрих, звісно, так і мріють в себе побачити європейці, ага), а по-друге, створюють в Україні непідконтрольну нікому кримінальну державу в державі, яка матиме статус повноправної частини країни.

З такими хворобами ми є загрозою для ЄС. Імплементація Мінська ставить хрест на перспективах близької безвізовості. Нова "сепаратистська" Конституція легалізує статус теорористів-колаборантів. Які, до речі, ЄС ідеологічно ненавидять.

Є шлях Молдови, але це довгий шлях. Молдова отримала частковий безвізовий режим, тільки після того, як багато-багато років під Тирасполем не стріляли, і коли була створена система видачі біометричних паспортів для жителів самопроголошеної проросійської республіки. Молдова зараз має усі необхідні важелі, щоб не пускати в ЄС бойовиків. Чи маємо ці реальні важелі ми, де кількість реальних кримінальних проваджень за статтями "тероризм" рахується не більш ніж десятками, а структури МВС чи то пак –  уже поліції, повні кадрів старої системи?

Є швидкий шлях. Хорватія давно є повносправним членом простору ЄС, бо вона зі своїм збройним сепаратизмом успішно розібралася.

3. Система контролю контрабанди і мігрантів в Україні є глибоко корумпованою, бо – а) МВС не вичистило зі своєї системи навіть найбільш знаменитих убивць і корупціонерів, майже усі вони зберегли свої позиції у системі; б) українських судів навіть не торкнулася реформа; в) прокуратура не карає ні своїх, ні чужих.

Поки у силових структурах і судах у нас чинитимуть нинішню вакханалію – ніхто нам безвізового режиму не дасть.

Якось так.