Нещодавно набули чинності нові ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Приймаючи навесні 2015-го закон «Про ліцензування видів господарської діяльності», парламентарії прагнули реалізувати курс на дерегуляцію і створити у такий спосіб сприятливі умови для ведення бізнесу та підвищення інвестиційної привабливості країни загалом.

Втім, посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном так і залишилися ліцензійним видом діяльності, а на Міністерство соціальної політики України поклали відповідальне завдання створення сучасного механізму врегулювання процедури отримання відповідних ліцензій.

Чому з погляду букви закону компанії із сумнівною репутацією й непристойно низькими зарплатами в Польщі можуть вважатися прийнятним місцем роботи для наших співвітчизників, а всесвітньо відомі мережеві готелі з бонусами й чайовими - ні, спеціально для Forbes розбирався Олександр Ружицький, радник ЮФ Everlegal.

У теорії видавання ліцензій має виконувати роль захисного засобу від недобросовісних посередників і роботодавців за кордоном. У пояснювальній записці мовиться, що є ризики порушення трудових прав українців, поганого поводження, і в такий спосіб нововведення Мінсоцполітики спрямовані на захист інтересів наших співвітчизників за кордоном.

Ліцензія як прикриття для шахраїв

На практиці достатньо заглянути на сайт zarobitchany.org, щоб ознайомитися з чорним списком агентств із працевлаштування - лідерів за кількістю негативних відгуків із красномовними характеристиками «аферисти», «шахраї», «фальшиві документи» тощо. Пропоновані вакансії теж так собі, каменярі й робота на м'ясокомбінатах - найкращі з можливих варіантів. І ось заковика: ці компанії часто мали ліцензію, тобто працювали чітко відповідно до законодавства України.

Припустимо, компанія-посередник хоче отримати ліцензію для працевлаштування мігрантів у Польщі. Вона підписує договір з іноземним партнером - польським працедавцем, отримує документи про його реєстрацію в реєстрі (отже, компанія веде діяльність відповідно до місцевого законодавства), виконує легалізацію в консульстві або апостилювання, і передає весь пакет до Мінсоцполітики.

У результаті підготовлено понад 10 документів, витрачено пару місяців, формальну частину процедури виконано бездоганно й посередник отримує ліцензію на всю країну. Тепер він має право працювати з будь-якою (!) компанією з Польщі незалежно від її репутації і сфери послуг - чи то прибиральниця в готелі, чи секс-індустрія. Мінсоцполітики це вже ніяк не проконтролює.

Ліцензія - палиці в колеса для чесних посередників

У глобальному масштабі між компаніями, які надають послуги добору персоналу (ведуть посередницьку діяльність), є серйозна конкуренція. Уявіть, що відкривається готель Kempinski в Катарі, і потрібно закрити 100 різних позицій. Отримати такого клієнта для посередника означає за раз забезпечити дохід у розмірі 100 місячних зарплат співробітників, або приблизно $80 000 за середньої ставки кваліфікованого англомовного персоналу у $800 (без урахування бонусів і чайових). Весь процес добору може займати від одного до двох тижнів.

Припустимо, за цей ласий шматок пирога хоче поборотися українська компанія-посередник. У разі успіху держава отримає валютні надходження, податкові відрахування, а наші земляки - роботу у великій міжнародній компанії, можливості розвитку й соціальні гарантії.

Плюс частину доходів у валюті напевно переказуватимуть в Україну, і там вони знову-таки працюватимуть на вітчизняну економіку.

На практиці у процедурі ліцензування - і у старій, і в новій - зроблено все, щоб українцям не дісталася «робота для білих людей».

Наприклад, всі документи вимагають легалізації виключно в консульських установах України або проставлення апостилю. Але на Мадагаскарі й на Мальдівах немає консульських установ України, і ці країни не є учасниками угоди про спрощений порядок легалізації документів (апостиль).

Водночас вони є цікавими туристичними напрямками у глобальному масштабі з дуже високими зарплатами у сфері обслуговування для людей зі знанням англійської мови. Щоб працевлаштувати українця на Мальдівах, необхідно отримати ліцензію саме на цю окремо взяту країну й легалізувати документи в Нью-Делі, Індія. Ось тільки мережеві готелі на кшталт Hilton часто закривають вакансії одночасно в найрізноманітніших точках світу.

Список необхідних документів для отримання ліцензії - та ще проблема. По-перше, у нових умовах ліцензування він став ще більшим на кілька позицій. По-друге, він, як і раніше, містить не цілком зрозумілі для закордонних партнерів категорії на кшталт колективного договору або вимоги відповідності до українського законодавства типового договору між українським співробітником і іноземним роботодавцем.

Хто залишається у виграші

У виграші - точно не пересічний український громадянин, який стоїть перед непростим вибором: шукати джерела доходу в рідній країні, де падає економіка, або їхати в сусідні країни, працювати по 12-14 годин, іноді без вихідних, за неприйнятно низькою за місцевими мірками ставкою, жити часто в нелюдських умовах і не мати жодних соціальних гарантій.

За різними оцінками, на заробітки виїхали від 3 до 9 млн наших співвітчизників, й очевидно, далеко не всі з них - висококваліфіковані кадри з комфортними умовами праці за кордоном.

Щоб українські компанії могли конкурувати із закордонними - європейськими, африканськими, американськими - вони мають бути дуже гнучкими і гранично динамічними, щоб максимально підлаштовуватися під роботодавця (пропонувати кращі умови, швидше виконувати роботу тощо).

Повертаючись до прикладу з готелями, зазвичай великі мережі прагнуть підтримувати у штаті певний баланс націй. І якщо українець не зможе зайняти місце white English speaking person через законодавчі обмеження, а француз не захоче з економічних міркувань, це місце займе молдаванин, серб або росіянин.

Світ змінюється, і все йде в бік спрощення у відносинах між компаніями, які шукають кандидатів для замовників (компаніями-посередниками), та роботодавцями. Резюме пересилають інтернетом, співбесіди проводять у скайпі або взагалі не проводять, тому що претенденти мають відеопрезентації.

Закономірно компанії, які пропонують найкращі роботи, співпрацюють із найбільш динамічними і гнучкими посередниками. Наприклад, зареєстрована у Швейцарії компанія оголошує через інтернет про наймання співробітників, і її українське Мінсоцполітики ніяк не проконтролює, але вона успішно витісняє з ринку українських посередників із їхніми законодавчими обмеженнями.

За перемогу здорового глузду і здорової конкуренції

Українські посередницькі компанії можуть конкурувати з іноземними, наприклад, європейськими. Вони можуть добирати персонал не тільки з числа українців, а й іноземців. Але насправді простіше один раз отримати ліцензію на окрему країну й займатися «сірими» схемами, ніж обстоювати перед державними органами репутацію всесвітньо відомих мультинаціональних корпорацій і працювати у глобальному масштабі.

Мінсоцполітики підходить дуже формально тільки до переліку документів, але сама по собі ліцензія не захищає українців. Захист наших співвітчизників за кордоном має робитися абсолютно іншим чином. Україні необхідно укладати міжурядові угоди з державами, де перебуває велика кількість трудових мігрантів. Вони мають передбачати певну соціальну підтримку трудової діяльності, професійну, освітню та правову допомогу. Крім того, необхідно стимулювати українців ставати на консульський облік, щоб чіткіше собі уявляти «масштаби лиха».