Більш ніж десять років поспіль українські можновладці створювали стійкий міф про можливість отримання безвізового режиму з ЄС «вже з 1-го січня наступного року». І нарешті цей міф настільки вкоренився у свідомості громадян України, що з його допомогою стало можливим лобіювати ухвалення майже будь-яких законодавчих актів. Зокрема й таких, що суттєво звужують чинні права та обмежують свободи українців.

У жодному документі Європарламенту чи Європейської комісії ви не знайдете навіть натяку на те, що ці структури зобов'язуються надати Україні безвізовий режим із країнами ЄС. Єдине, що справді існує, так це «План дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України». Цей План дій Україна – ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (ЮСБ), що діє з 2001 року та переглянутий у 2007 році, створює загальні рамки для співпраці між Україною та ЄС у сфері ЮСБ. Все. Крапка.

Нічого більшого цей План не передбачає і, тим більш, не гарантує. Останній раз План було переглянуто під час засідання у форматі Україна – ЄС з питань юстиції, свободи та безпеки 9 червня 2010 року. Саме тоді сторони схвалили перехід до повномасштабної операційної фази безвізового діалогу на основі Плану дій, що встановлюватиме всі технічні умови, які має виконати Україна перед можливим запровадженням безвізового режиму поїздок. Наголошую «можливим».

Саме тому, кожного разу, коли ви чуєте промову чи читаєте заяву якогось політика або чиновника щодо «необхідності ухвалювати законопроект, бо без цього Україна не отримає безвізовий режим з ЄС», варто розуміти, що подібне може проголошувати або провокатор, або лобіст цього закону, або людина, яка не читає міжнародні договори чи не здогадується про їх існування.

Що ж саме ухвалили народні обранці під соусом «євроінтеграції» та під галасування щодо «недовідставки» Уряду? Це законопроекти №№ 4054, 4055 та 4056. Два останні законопроекти спрямовані на врегулювання взаємовідносин між різними видами новостворених антикорупційних органів та з'ясування повноважень генерального прокурора і меж його впливу на призначення «антикорупційного прокурора» та майже не стосуються життя пересічного громадянина. Натомість, норми законопроекту № 4054 можуть раптово та назавжди змінити життя будь-якого українця. Наприклад, залишити його без майна на законних підставах через свавілля судді чи слідчого. Щоб потім не наражатися на звинувачення у наклепі, хочу процитувати зміни до Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу і вимоги Директиви ЄС 2014/42/EU щодо арешту та конфіскації знарядь та доходів від злочинів. Спочатку зміни до КПК: - ст. 170 в новій редакції «Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи , для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку». Простіше кажучи, причиною для арешту стає не наявність доказів, а якісь «розумні підозри».

Одночасно з арештом простою ухвалою слідчого може здійснюватися стягнення з юридичної особи у невизначеному обсязі на підставі підозр слідчого «неправомірно отриманої вигоди». Неправомірність отримання якої визначатиме не суд, а... сам слідчій! Таких повноважень у слідчого немає ніде у світі.

Згідно з положеннями цієї статті, яка стане чинною після підписання закону президентом і оприлюднення у ЗМІ, слідчій може обікрасти будь-яку юридичну особу на підставі власних підозр. Так, безпосередньо він жодної копійки з цього не отримає, все піде до держбюджету, але... хто заважатиме йому шантажувати підприємство арештом майна та рахунків чи стягненням довільно визначеної суми коштів?

Зміни до ККУ - текст статті 96-1 у новій редакції: «Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян...» - текст статті 96-2 в новій редакції: «Гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті».

Краще за всіх це прокоментували народні депутаті Сергій Власенко (фракція партії «Батьківщина») та Олена Сотник (фракція партії «Самопоміч»).

«У будь-кого із вас без суду і слідства можна забрати майно, передати в ту агенцію, яку ми голосували попередній раз, агенція його продасть, собі залишить 10 відсотків, а вам віддадуть через 10 років копійки по якійсь невідомій оцінці», - зауважив Сергій Власенко з трибуни Ради.

Саме так, без суду та слідства, оскільки конфіскація майна передбачається хоч і за рішенням суду, але не після ухвалення звинувачувального вироку корупціонеру, а після окремого рішення про конфіскацію, що видається на підставі того, що судді здалося, що ваші дії підпадають під ознаки « суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння». Ось така тавтологія виходить.

Натомість Олена Сотник зауважує, що введення спеціальної конфіскації в запропонованому варіанті передбачає явний перекіс повноважень правоохоронних і судових органів і відсутність належних гарантій для третіх осіб і добросовісних набувачів в цьому процесі. «Така ситуація сукупно з не реформованою прокуратурою, та не реформованими судами може привести до масових зловживань майнових прав пересічних громадян, які не мають грошей на хабарі продажним прокурорам і корумпованим судам. Спецконфіскація стане новим інструментом переділу бізнесу в Україні. При чому до представників старої влади нові жертви можуть не мати ніякого відношення», - написала Сотник у своєму блозі.

Якщо пояснити, як це може бути в реальності, то зазначу, що несанкціонований мітинг може містити всі ознаки «суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння». Відповідно всі його учасники на суто законних підставах можуть бути позбавлені майна через спецконфіскації.

Як це співвідноситься із Директивами ЄС? А ніяк. Стаття 15 Директиви зазначає, що вилучення засобів вчинення злочину або майна чи доходів отриманих внаслідок злочину можливі винятково за умови остаточного засудження за кримінальний злочин. І лише коли підозрюваний або обвинувачений зник, то держави-члени ЄС після того, як вживуть всіх можливих для його розшуку заходів, можуть застосувати конфіскацію.

Окрім того, відповідно до п. 24 Директиви «ні в якому разі права добросовісних третіх осіб не повинні бути порушені». Пункт 33 Директиви чітко вказує на необхідність забезпечити конкретні гарантії та способи судової захисту, а у п. 38 йдеться про потребу дотримання європейських хартій і конвенції прав людини. Конфіскація на підставі підозр ну аж ніяк не вкладається в дотримання прав людини. Зокрема п.2 ст.17 Загальної декларації прав людини.

Свавілля та корупція починаються з надання можливості чиновникам самостійного трактування законодавчих норм. Відповідно, ухвалення нових законів, які дозволяють вилучати майно громадян на підставі «наявності подібності діянь, схожих на діяння» є нічим іншим як законодавчим забезпеченням пограбувань та розбійних нападів. Жодного стосунку до можливості отримати безвізовий режим із країнами ЄС у цьому немає. Навпаки, застосування на практиці подібних норм лише ускладнить шлях до Європи.

Юрій ГАВРИЛЕЧКО для UAINFO