Перемир'я в Сирії має набути чинності 27 лютого, тобто, через чотири дні, пише в своєму блозі на "Новому часі" директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. До цього є достатньо часу, щоб усе переграти. Проте очевидно, що всі сторони конфлікту вичерпали серйозний потенціал для проведення наступальних операцій і сильно виснажилися. Це, своєю чергою, відкриває можливість для початку обережного мирного процесу.

Сирійський президент Башар Асад і його армія, за великим рахунком, недієздатні. Урядові сили не виявляють більше активності, якщо їхні дії не підкріплені масовими бомбардуваннями російської авіації. Повстанці також не можуть змінити ситуацію, у найкращому разі їм вдається не здавати позиції.

Важливо, що росіяни так і не розв'язали головного для них питання – Алеппо. Місто залишилося в руках повстанців, зберігається коридор, що зв'язує місто з іншими контрольованими повстанцями територіями. Відповідно, сирійській армії на сьогоднішній день не вдалося вийти на кордон з Туреччиною, а курдам не вдалося пробити коридор до іншого курдського анклаву. Це ті питання сирійського порядку денного, що змусили раніше активізуватися Туреччину і Саудівську Аравію. Турки вимагали від Сполучених Штатів визначитися з тим, кого вони підтримують, і що будуть робити далі.

На той момент у США дійсно не залишалося особливого простору для дій. Однак ані Асадові (на пару з Росією), ані курдам не вдалося домогтися згаданих цілей до укладення угоди про припинення вогню. У межах досягнутих домовленостей підтримуваним Туреччиною туркменам буде забезпечена безпека та гуманітарний коридор – турки, напевно, задоволені таким результатом. Тим часом, для курдів важливо, що у домовленостях немає чітко зафіксованої заборони на розширення контрольованої ними території. З цієї точки зору, американці, на мою думку, домоглися того, щоб їхні союзники на Близькому Сході залишилися задоволені, наскільки це можливо.

Кінець лютого є переломним моментом у сирійському конфлікті: або широкомасштабна війна, або мирний процес. Поки вимальовується все-таки мирний процес. Проте успіх мирного врегулювання буде залежати від того, наскільки всеохопним воно буде. Наприклад, занепокоєння викликають оголошені Асадом вибори до сирійського парламенту. Як можна проводити вибори в зруйнованій війною країні, розділеній на різні анклави? Чи не буде це черговою профанацією для збереження влади сирійського президента?

Інерція війни, безумовно, збережеться на якийсь час. Можливо, до 27-го числа відбудеться ескалація бойових дій. Можливо, росіяни і сирійська армія спробують посилити свої позиції.

Однак не варто забувати, що Сирія – це не Донбас. Тут грають не тільки росіяни й українці (поки інші тримаються подалі і виявляють глибоку стурбованість).

На сирійському театрі є ще Туреччина і Саудівська Аравія, які втрутяться, якщо РФ і Асад будуть активно наступати. У Сирії росіянам складніше розіграти гамбіт, схожий на той, який вони намагалися розіграти в Україні. Більше того, ніхто не потерпить російських бомбардувань, навіть якщо РФ заявить, що перемир'я порушує якась з повстанських груп. Питання припинення авіаобстрілів у Сирії набагато важливіше, ніж не входження в переговорний процес якоїсь з опозиційних груп.