Je suis огірки.

Дуже подобається дивитися європейські серіали, які поступово починають реагувати на число українських заробітчан в Європі, яке збільшується.

Свого часу типовий образ нашого в іноземному кіно був дуже простий – двометровий ґевал із криміналу, красуня на утриманні й інші образи соціального дна. Але поступово європейські режисери починають розуміти різницю між росіянами й українцями. Поступово навіть про нас починають знімати серії.

Є такий французький серіал Candice Renoir – там поліціянтка важко повертається у професію і, попри супротив деяких колег, жваво розслідує одну справу за іншою. В одній із серій – це вбивство молодої дизайнерки інтер'єрів на заводі дорогих яхт. Виявилось, що там працюють двоє українських нелегалів. Згодом з'ясовується, що там був іще один українець – Бодан Шевченко... Так, не БоГдан, а Бодан – ну отакі вони ті французи. Без "г". І ясна річ, як не Кличко, то точно Шевченко.

Хлопець мав аферу з тією загиблою дизайнеркою, але спочатку слідство того не знало. Й ось слідча йде до хати жертви і витягає з холодильника банки, на якій великими літерами написано "Огірки". Все зрозуміло...

Далі ми вже бачимо діалог-допит Бодана Шевченка:

Шевченко: Які ваші докази?

Слідча: Я знайшла в неї в холодильнику "Огірки"!

Шевченко: І що? То вона могла купити в якомусь російському магазині!

Слідча: Так, але то була банка не з "Огурцами", а з "Огірками" – це типово українська літера. Це була українська етикетка. Звідки у французької дизайнерки в холодильнику українські огірки?...

Шевченко: От халепа... Трясця, як знав...

Зрештою, виявилося, що вбив дизайнерку хижий володар заводу яхт. До речі, він же розказав в одному з епізодів, що залюбки набирає українців, бо ті працьовиті. А українці всі гроші шлють додому, ну а такі як Бодан ще й устигають крутити голову француженкам.

Сувора нація. Отакі вони, наші огірки).