Не вірте жодному з офіційних джерел. Не давайте їм себе заплутувати.

Правда про фронт - ось: бойові командири, у званні від полковника і нижче, час від часу намагаються, з більшим чи меншим успіхом, проводити локальні фронтові операції, спрямовані на повернення під контроль України окремих населених пунктів.
Як правило, ці населені пункти знаходяться у так званій "сірій зоні", в якій мирних мешканців нема або мінімум і де гуляють наші та їхні ДРГ, періодично підриваючись на мінних ловушках.

Враховуючи умови, що склалися, це абсолютно правильна тактика. Ніякої "сірої зони", ніяких відстаней між позиціями, більших метрів за 500-800, не повинно бути. Повинна бути повноцінна позиційна війна, і, як тільки настає сприятливий момент - поступове відтиснення ворога у бік кордону.

Але як тільки стає відомо, що наші щось там зайняли, "обсоси" (на фронті ОБСЄ називають лише так) піднімають вереск про порушення Мінських угод. Бойові командири отримують скандал від київського начальства, просування лінії фронту вперед блокується.

А тепер про головне.

"Укропи порушують мінські угоди!" - верещить інтернетна (і не лише) вата.

Ми, відповідно, те саме кажемо про ворогів.

Через ці постійні взаємні звинувачення у нашого народу формується стереотип, що Мінські угоди - це якась правильна річ, якої треба дотримуватись, і порушення якої - мало не злочин. Аргументів за цю позицію, як правило, два:

1. Ми виграємо війну передусім політично-дипломатичними методами, задушивши Росію західними санкціями. А для цього нам потрібно робити те, що кажуть на Заході, щоб вони нас підтримували.

2. Нам самим не подобаються Мінські угоди, але під час війни треба виконувати усі вказівки головнокомандувача і Генштабу, інакше Путін скористається бардаком і піде на Київ.

Ще є "локальний" аргумент на тему, що нам з окопів, мовляв, не видно те, що видно державним мужам з їхніх крісел. І ще один, типово порохоботський - що всі, хто під час війни виступають проти діючої влади, автоматично допомагають Путіну.

Насправді ж ситуація така.

Росія, безумовно, здохне від західних санкцій, якщо ці санкції не будуть зняті. Але українська армія здохне раніше. Все, що вам розповідають про армію у ЗМІ - пропагандистська брехня. Насправді армія п'є. Солдати щодня гинуть і отримують поранення здебільшого не від ворога в бою, а від проблем з дисципліною.

Окремі боєздатні підрозділи, де ці проблеми подолано, на загальну ситуацію впливають мало.

Армія спивається не тому, що солдати або командири погані. Більшість фронтових командирів стараються і роблять, що можуть. А тому, що будь-яка армія, поставлена в такі умови (війна без війни, сидіння на передку без активних наступальних дій) - розкладається неминуче.

Україна де-факто знаходиться під зовнішнім управлінням Заходу, і саме Захід вимагає, щоб "було тихо" і військові дії не велися. Але колись Маргарет Тетчер, наприклад, вимагала, щоб Україна не відділялася від Росії. Де б ми були, якби її тоді послухали?

Треба робити те, що вигідно Україні. Якщо це не збігається із вказівками Заходу - вказівки Заходу треба ввічливо ігнорувати, з єдиним поясненням - вибачте, але ці рекомендації суперечать державним інтересам України. 
І нікуди той Захід не дінеться. Вони все одно будуть нас підтримувати. Тому що Росію зірвало з котушок і їм необхідно її зупинити, інакше вони будуть наступними. Все. Для того, щоб вони стали на бік Росії проти України, в Україні має відбутися справжній фашистський переворот і масове винищення ЛГБТ, не менше. Щось не менш грандіозне і так само малореальне має відбутися і для того, щоб Росія - тепер, а не два роки тому - пішла на Київ.

Тепер щодо наших державних мужів. На даному етапі жодна людина зі зброєю не має права відкрито заявляти, що не визнає Порошенка, легітимно обраного президента України, своїм головнокомандувачем. Бо це буде ой. Таки безплатний подарунок штатній запутіні в цілому світі.

Але виконувати вказівки наших можновладців і штабних генералів з приводу отих перемир'їв - смерті подібно. Не заперечую, що їм з високих Печерських пагорбів видно більше, ніж нам з окопів на рівні моря. Але їхній розум і можливості, які дає високе становище, переважує одна-єдина обставина: У НИХ ІНШІ ІНТЕРЕСИ.

Їм не треба виграти війну. Їм треба - в даному разі - отримати західні транші і їх розікрасти. Бо вони насправді не державні мужі. Вони бариги. Вони ведуть бізнес із ворогом під час війни.

І навіть розвішати їх на ліхтарях нічого не дасть. Якщо знищити один мафіозний клан, на його місце прийде інший. Бо такою є наша система і таким, на жаль, є поки що наше суспільство. Нинішніх можновладців нам не з Марсу прислали, наш народ сам за них проголосував. І це в кращому разі - просто новий клан. Бо скоріше - почнеться кривавий хаос, адже в Україні поки що немає потужної структури із залізною дисципліною, яка здатна швидко і мінімально болісно для держави перебрати на себе владу і змінити - або хоча б спробувати змінити - систему.

Час грає проти Росії - але й проти нас теж. Тому необхідно поступово, без зайвого піару, але й без заперечення очевидного, поступово віджимати в окупантів з колаборантами населений пункт за населеним пунктом. Мінські угоди - спокійно, без пафосу і надриву ігнорувати. Якщо є такі, кого з цього приводу мучить совість - згадайте, наприклад, Будапештський меморандум, і все встане на свої місця. Росія ніколи не тримала і не буде тримати слова. І оскільки не ми на її території, а вона на нашій, нам тримати перед нею слово - це бути наївними, вічно ошуканими дурниками.

Наразі треба воювати, орієнтуючись виключно на толкових фронтових командирів. У ситуації, що склалася, їм видніше, що треба робити. А решта підтягнуться - і Захід, і Порошенко... Поставлені перед фактом - цей факт визнають, нікуди не дінуться.
Переможців не судять. Тож давайте перемагати.