Чого можна повчитися в росіян – культурі й практиці іноземних запозичень. Таким впевненим запозиченням, що вже начебто й твоє. Нехай повільно, із затримками, але дуже впевнено. І доведи що це ж ось тут лежало.

Матрьошка – китайська іграшка. Але хто про це вже пам'ятає, крім китайців? Самовар – теж китайський посуд, але чай вони в ньому не заварювали. Уральські лівші не подужали прочитати інструкцію ієрогліфами.

Балет – французька забавка, опера – італійська, а театр Большой.

Усі флотські терміни завезли з Голландії разом із корабельними майстрами, лоцманами й шкіперами, але не дочули і замість "Гальт ундер!" вже триста років кричать "Полундра!", коли на каску щось падає згори. Каску – теж запозичили. У французів.

Про літературу навіть боюся починати, стільки там запозичень і вливів, натхненного перелицьовування чужинського на свій копил, радує тільки, що щось із цього, особливо на початках, запозичували й у нас, тому ми можемо розібратися, як це в них працює.

Я не про Миколу Васильовича, а про Феофана Прокоповича й Мелетія Смотрицького, за "Граматикою" якого потім вчився Михайло Ломоносов. А ректором у нього був Прокопович. Оди й панегірики вчив писати.

Ерудит Вассерман колись підступно питав, чому нема окремого українського синтаксису й пунктуації. Так ось тому, Онотолею, що вони з підручника Смотрицького, тобто крадені, пардон, запозичені.

Я думаю, таку ж гамму почуттів відчувають монголи, коли чують про російські пельмені, а греки, коли йдеться про православ'я. Й усі інші народи, хто впізнав своє в цій чи то комірчині Плюшкіна, чи то сховищі речдоків, повиний опис яких ретельно фіксується в мові. Дєньга – таньга, закон – тайга.

Навіть візитну картку – Кремль – їм побудував Фрязін, по-теперішньому – італієць. А саме слово начебто тюркського походження, бо ми ж то знаємо, що слов'яни так свої дитинці не називали. Але менше з тим. Водку теж придумали араби, а слово вкрали в поляків. Але спробуй тепер доведи. Менделєєв уже дисертацію захистив.

Запозичили і запозичили, це теж треба вміти, а ми ось не вміємо досі, все на них заглядаємо, як нам бравзер чи гостинґ писати. І слухаємо уважно, чому Гемінґвей має бути "Хемом". Тож завершую свій брифінґ, піду в коворкінґ на івент, присвячений великий російській культур-мультур очєнь самобутний, понял, да?

Найнагальніше, чому ми маємо зараз у них навчитися, – якщо запозичувати, то напряму, без посередництва. Може, менше перебрешемо. А взагалі-то – щоб знову запозичували в нас.