Майже два роки тому російські спецслужби провели операцію подібну до викрадення Надії Савченко. На території естонського митного переходу Лухамаа вони заглушили весь радіозвязок і викрали офіцера контррозвідки прикордонної служби Естона Кохвера, який боровся із контрабандою. Як це прийнято в Мордорі, саме його звинуватили у порушенні російського кордону, хоча пізніші розслідування показали масу слідів, яких залишили росіяни. Інцидент відбувся в день відкриття саміту НАТО у Вельсі, день після візиту до Таллінна президента США Барака Обами, який пообіцяв підтримку у створенні нової бази ВМФ для сил НАТО. За два дні Естона показали по московському телебаченню, звинувачували у веденні розвідувальної діяльності і незаконному перетині кордону та на закритому процесі засудили до 15 років ув'язнення.

Естонія – щоб ніхто не забув – країна ЄС, країна НАТО. Переговори про його звільнення тривали 13 місяців, і врешті Естона обміняли на Олексія Дрессена – співробітника МВС Естонії, який працював на російську розвідку, і з лютого 2012 відбував покарання. Деякі російські коментатори у тій справі прямим текстом казали "своих не бросаем" і висловлювали припущення, що захоплення Кохвера відбулося саме для дальших торгів, аби витягнути з тюрми свого агента.

Після викрадення Кохвера, і гучних заяв ксіх європейських структур, естонці, не впадаючи в розпач, почали методично арештовувати всіх підозрюваних у шпіонажі на користь Росії, через два місяці посадивши двох росіян – Михайла Сухошина й Олександра Ладура, які мали стосунок до колишнього КҐБ і "випадково запливли порибалити".

З огляду на ті події, Україні слід пам'ятати, що ми маємо справу з країною-терористом, для якої брати заручників – абсолютно нормальна річ. У заручники вони беруть не лише фізичних осіб, а й цілі народи, і плювати хотіли на думку інших. Сирія і кримські татари – тому чудовий приклад. Ніхто крім наших власних служб безпеки не буде і не зможе протистояти східним "браттям". Зважають вони лише на інтереси, поняття "цінності" для них має дуже умовне значення.

Тому, дії українських спецслужб щодо арештів російських агентів в Україні мають вітатися. Чого-чого, а таких кандидатів у нас не бракує. Крики "Іван не може бути арештованим, бо він воював, а сорок кілограмів вибухівки у багажнику – це доказ його патріотизму" треба залишити в минулому. Жоден агент не ходить із посвідченням СВР чи ФСБ, і парашут за ним по вулиці не волочиться, а частина може здійснювати роботу і несвідомо. Також, що не менш важливо, – суспільство потребує довіри до інституції, яка захищає інтереси держави, і тут хочеться почути, як СБУ планує позбутися реноме установи, що кришує контрабанду і переповнена іноземними агентами.

Підписні листи до західних політиків "закликаємо вимагати звільнення Савченко" – звичайно, необхідна річ, але, як показує практика, бити треба по інтересах, тільки тоді ґебня розуміє, що це про них мова. Вимагати від європейських структур не висловлювати стурбованості, а вводити ембарго на купівлю російських енергоносіїв. Процес непростий, але в тюрмах Мордору зараз перебувають і Сенцов, і Кольченко, і сотні патріотів. Вимагати від українських властей "за будь-яку ціну обміняти Савченко" – в корені неправильно, це лише ускладнює роботу наших переговорників, фактично посилюючи позицію Росії, яка за одну поступку зі свого боку буде вимагати десять із нашого.

Відповідно, від українського уряду нам слід вимагати представити календарний план максимально швидкої відмови від закупівлі будь-яких енергоносіїв з Росії чи з російської сировини – на щастя нафти і газу в світі зараз повно. Це непоганий момент відновити внутрішнє виробництво бензину, а не купувати понад 80% потреб ринку за кордоном, тоді коли власні заводи стоять. Водночас поцікавитися у власників заводів, як виконуються зобов'язання їх модернізації, взяті під час приватизації.

Бити треба по інтересах, і розбудовувати свою армію – це єдине, що ми можемо протиставити східному сусідові.