MENU

Цінності українців і модернізація України: куди рухаємося? ІНФОГРАФІКА

4608 2

«Цінності» стало одним з найчастіших вживаних понять у сучасних дискусіях і дискурсах, як в Україні, так і поза нею. Важко знайти видання, паперове чи інтернетне, на суспільно-політичну тематику, де би не фігурували чи обговорювалися цінності.

Я не можу тут покликатися на конкретні дослідження, а тільки на власну суб'єктивну пам'ять: в Україні поняття «цінності» стало дискурсивним (тобто тим, що перемістилося у центр публічних дискусій) десь у 2006–2008 р. Це був час, коли стало зрозумілим, що Помаранчева революція зазнала краху, і що в Україні не дійде до очікуваних змін. Ціннісний дискурс появився як реакція на цей крах, із потреби як зрозуміти причини поразки, так і сформувати нову, позитивну програму реформ. Кульмінацією цього дискурсу став Євромайдан, котрий не випадково називали Революцією гідності або революцією цінностей.

У кожному випадку, ціннісний дискурс став фактом і фактором сучасного публічного життя, і його не дасться зіґнорувати. Однак ставши публічним, він виказує певні слабкості. Перш за все, він має схильність до популізму: чим частіше ми чуємо слово «цінності», тим більш примітивним є їхнє розуміння. Так, дуже часто під цінностями розуміються тільки позитивні якості, як от альтруїзм, патріотизм, здатність на самопожертву і т. д. Однак при цьому ігнорується той факт, що цінності можуть мати й неґативне – із перспективи усталеної суспільної моралі – значення. Іншими словами, Гітлер, і Сталін теж мали свої цінності, і так само боягузтво, егоїзм, жадібність та ін. мають свою ціннісну підставу.

По-друге, розмова про цінності в Україні є досить умоглядною. Дуже часто вона базується не на конкретних дослідженнях, а на фантазіях тих, хто про ці цінності говорить. До прикладу, один із учасників публічних дискусій – прізвище якого зі зрозумілих причин не називаю – без тіні сумніву говорить про незмінність цінностей в Україні від Київської Русі до сучасності.

Я є членом двох громадських think-tank-ів – Унівської та Нестерівської групи – котрі на межі «нульових» років і цього десятиліття поставили собі амбітну виробити стратегію розвитку, відповідно, Львова й України. Як методологію нашої роботи ми обрали World Values Survey – міжнародний проект, котрий започаткував у 1980-х роках американський соціолог Роналд Інґлегарт. Після падіння комунізму, він включив у своє дослідження Україну, як також інші колишні республіки СРСР та країни соціалістичного табору. Це дало широке тло для порівнянь та узагальнень .

Єдиною, але серйозною перешкодою для аналізу було те, що, як правило, опублікування результатів чергової хвилі опитувань запізнювалися на два-чотири роки. До прикладу: останні дані, які датуються 2015 р., у випадку України базуються на опитуванні, проведеному у 2011 р.. І хоча вважається, що цінності є досить інертними, і не зміняються протягом короткого часу, ми, однак, бачили, що у випадку України, як й інших посткомуністичних країн, вони таки міняються. З таким великим запізненням важко було вловити тенденцію їх змін в Україні. Щоб перебороти це відставання, весною 2015 р. соціологічна група СОЦІС провела власне широкомасштабне дослідження, користаючи з дозволу і згоди Роналда Інґлегарта. Особливістю і перевагою цього опитування була його масштабність: було опитано 25.000 осіб по всій Україні, за винятком тимчасово окупованих територій «ДНР-ЛНР». Така велика вибірка дозволила проаналізувати цінності не лише на рівні України чи її меґареґіонів (Захід-Центр-Північ-Південь-Схід), але й на рівні кожної окремої області.

Перш, ніж перейти до викладу головних висновків дослідження, варто коротко описати методологію і логіку World Values Survey (далі – WVS) – тим більше, що як і все, пов'язане в Україні з ціннісним дискурсом, вона стала жертвою популістських спрощень. Головна теза Інґлегарта: економічні зміни, у першу чергу зростання добробуту, ведуть до демократизації суспільства, а в сумарному ефекті – до модернізації суспільного життя. Але економічні зміни впливають на політику не прямо, а через цінності, які домінують у суспільстві. Тому одним суспільствам, які стають заможнішими, не вдається перейти до демократії – і, навпаки, певні суспільства можуть стати більш демократичними на «голодний шлунок» (асоціації з Росією та Україною тут більш аніж очевидні).

Зв'язки між економікою, політикою і цінностями мають не причинно-наслідковий характер, а радше характер кореляції (на зразок «курка-яйце»). Однак простежуючи ціннісні зміни, можна зробити висновок, в який бік рухається суспільство. З одного боку, цінності складаються історично, а тому міняються дуже поволі. З іншого боку, вони таки підлягають змінам – головним чином через те, що у більшості людей вони формуються у підлітковому та юначому віці, і носять неминучий відбиток часу, на який цей вік припадає. Скажімо, цінності у суспільстві, де немає загальної середньої освіти, суттєво різняться від тих, де така освіта є – а ще більше від того суспільства, де значна, якщо не більша частина молоді має університетську освіту (це якраз описує українську ситуацію останніх 100 літ).

Інґлегарт замірює цінності за двома групами (і, відповідно, за двома осями на своїй цивілізаційній карті світу). Перша група (вертикальна вісь) стосується того, наскільки те чи інше суспільство є традиційно-релігійним а чи секулярним. Узагальнений показник замірюється у цьому випадку відповіддю на питання на зразок «Наскільки Бог є важливим у Вашому житті» чи «Наскільки є виправданим є аборти» і т. п. Друга група (горизонтальна вісь) має відношення до цінностей виживання – у протиставлені до цінностей самовираження. Вона вимірюється відповіддю на питання наскільки люди почувають себе щасливими, схильні довіряти іншим людям, виявляють громадську активність, підписуючи петиції та ін. Одержані усереднені дані показують місце тої чи іншої країни на цивілізаційній карті світу, а зміни її місця між різними хвилями опитування – від 1981 до 2011 р., а беручи до уваги старші вікові групи, то від початку ХХ ст. – показує, в якому напрямку ця країна рухається.

Важливо підкреслити одну річ, яку часто іґнорують популяризатораи Інґлегарта, зокрема і в Україні. Вона полягає у тому, що рух за вертикаллю і за горизонталлю не є одночасними й однаково важливими для виміру потенціалу тої чи іншої країни. Рух від традиційних до секулярних цінностей (рух за вертикаллю) відбувався протягом більшості ХХ ст., у добу індустріалізації, коли значна або ж більшість мешканців перебралася до міст і, разом із тим, перебирала новий стиль життя і звички. На загал цей рух вів до зростання до добробуту і демократизації, але він час до часу давав збої – прикладом чого є сталінський СРСР чи гітлерівська Німеччина. Натомість горизонтальний рух від цінностей виживання до самовираження властивий головним чином для постіндустріальної доби, котра почалася у 1970-1980-х роках і триває досі. Цей рух є набагато важливішим для розуміння того, куди рухається країна – і поки що він не давав таких збоїв, як це було властиво для вертикального руху.

Коротко роз'яснивши методологію і логіку World Values Survey, ми тепер переходимо до опису результатів. Отже, нам йшлося про вияснення того, в якій точці зараз перебуває Україна, і в яку сторону вона рухається.

Дослідження 2000-х років показали, що Україна – на відміну від сусідніх Білорусії й Росії – рухається до цінностей самовираження (тобто в «доброму» напрямку).

Однак остання хвиля опитувань 2011 р. показали певний реґрес.

Можна було припустити, що Євромайдан був пов'язаний із дальшим рухом у бік до цінностей самовираження. Недаремно його називають ціннісною революцією чи Революцією гідності, котра (гідність) є центральною для самовираження. Дослідження, які були проведені в час Євромайдану, це припущення підтвердили: ті, що стояли на Євромайдані, часом на смерть, дійсно показували інший набір цінностей, аніж більшість українського населення. З іншого боку, війна, що послідувала за Євромайданом, неминуче мала посилити цінності виживання, зокрема – прагнення до безпеки. Важливо було вияснити, котра з цих двох взаємовиключних тенденцій перемагає у загальному балансі.

Соціологічне опитування СОЦІС показало, що перемагає перша тенденція – тобто в Україні зберігається рух у напрямку до самовираження. Іншими словами: суспільна атмосфера щодо проведення реформ назагал залишається сприятливою (див. нижче).

Це ж дослідження помогло виявити і групи/кластери українського населення, в яких найсильніше виражені цінності самовираження. Це – мешканці метропольних міст (Львів, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Харків); молодь (18-35 років); люди із вищою освітою та середній клас. Значною мірою, ці групи переплітаються між собою: молоді із вищою освітою, яка тяжіє до середнього класу (хоча не конче цим класом може стати) найбільше є власне у метропольних центрах – котрі, за означенням, мають найбільше вишів.

Цей результат був очікуваним. Рівно ж був очікуваним інший результат: якщо говорити про реґіональний вимір, то на осі «виживання – самовираження» між різними областями України не спостерігається відчутної різниці.

Неочікуваним був інший результат: серйозні реґіональні відмінності помітні на осі «традиційні-секулярні цінності». Тут ми чітко бачимо ефект «двох Україн»: Західна і Центральна (україномовна) Україна представляє головним чином традиційні цінності, тоді як у Південній і Східній (російськомовній) Україні домінують секулярні цінності – з тим, що центральний Києві займає позицію по-середині.

Якщо поєднати дві осі і пробувати сеґментувати головні групи в українському суспільстві, то дістаємо інший досить несподіваний результат: прихильників цінностей самовираження є набагато більше серед людей зі традиційними, аніж секулярними цінностями.

Із цього аналізу випливають три висновки:

1) В Україні далі зберігається замовлення на реформи, й оскільки одна з головних груп, яка виражає це замовлення, є молодь, то, треба припустити, що маємо справу із довготривалою, а не короткотривалою тенденцією.

2) Ця група, однак, існує в потенції («у собі», але не «для себе»), бо лишається політично незагосподарованою – в Україні немає ані партії, ані рухів, ані відповідної ідеології, яка би відображали інтереси і специфіку поведінки цієї групи.

3) Рух в Україні до реформ буде сильнішим, якщо вдасться зберегти діалог і солідарність між двома групами, які виражають цінності самовираження – між «традиціоналістами» і «секулярними». І, навпаки: якщо у публічному дискурсі і житті появлятимуться теми та події, які взаємо антаґонізують ці дві групи (до прикладу: недавній напад «Правого сектору» на «марш ЛГБТ» у Києві), то це становитиме загрозу для руху України у бік реформ. (Дослідження за методикою Інґлегарта показують, що власне ставлення до сексуальних меншин є тим питанням, яке зараз найбільше відділяє країни Заходу від мусульманського світу, а у ширшому контексті – модернізаторів від фундаменталістів.)

Зрозуміло, дослідження про цінності залишає без відповіді багато інших питань, як от роль міжнародного фактору чи детальніший поділ в українському суспільстві (тут кращі результати дає методика Шварца). Вона однак дає відповідь на питання стратегічного характеру – щодо спроможності українського до модернізації, і що робити, щоб утримати або навіть примножити цю спроможність.

Ярослав ГРИЦАК


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости