Цими днями минає рівно два роки з моменту анексії Кримського півострова. Драматичні події березня 2014-го розвивалися поступово і водночас блискавично. Відтоді політичні еліти в різних країнах намагалися нажити собі на цій темі іміджевий капітал, а економісти знову й знову підраховували збитки.

Для України «кримська кампанія» стала одним із найболючіших досвідів за всю історію незалежності і першим фронтом у гібридній війні з Російською Федерацією. Про те, як усе відбувалося, як варто було діяти Україні та які кроки ще не пізно зробити, спеціально для Forbes міркує Олексій Стародубов - директор Кримського експертного центру.

Щоразу, коли мова заходить про анексію Криму, Росія намагається подати це у вигідному для себе світлі. В її трактуванні населення півострова довгий час прагнуло возз'єднатися з «історичною батьківщиною», проте такий шанс випав лише 2014 року. І тому, як стверджує Кремль, кримчани скористалися ним повною мірою - своє волевиявлення вони продемонстрували на референдумі.
Насправді, якщо розібратися у процесах, які в цей час відбувалися в Криму, було дещо інакше. Насправді два роки тому на півострові стався військовий переворот, який і призвів до його відторгнення від України. Сценарій цього перевороту був підготовлений в РФ і здійснювався за безпосередньої участі російських військовослужбовців.

Як це було

Активна фаза анексії почалася наприкінці зими 2014 року: в ніч на 27 лютого в Сімферополі спецназ Головного розвідувального управління РФ вторгся в будівлю Верховної ради АРК.

Фактичне незаконне збройне захоплення влади в Криму сталося вдень 27 лютого, коли під дулами автоматів було відправлено у відставку уряд Анатолія Могильова. При цьому новим прем'єром у цей момент призначили лідера «Русского мира» Сергія Аксьонова, що порушило українське законодавство, яке передбачає узгодження кадрових перестановок із президентом України.

Нова кримська влада не гаяла часу: моментально підпорядкувала собі силовиків і звернулася по допомогу до російського президента. Крім цього, вона оголосила про майбутній референдум на півострові, на якому планували винести два питання: входження АРК до складу Росії як суб'єкта федерації та відновлення Конституції Криму 1992 року за збереження статусу у складі України.

Реакція Москви була миттєвою. Вже 1 березня Володимир Путін вніс запит на використання збройних сил в Україні в Раду Федерації. І отримав від неї схвалення. Лише цей факт викликав різку критику й обурення з боку світової спільноти, оскільки грубо порушував міжнародне право і принцип територіальної цілісності держав.

Незважаючи на це, самопроголошена кримська влада активно готувалася до псевдореферендуму, який призначили на 16 березня. Примітно, що в результаті змінилася мета референдуму. Кримських виборців попросили відповісти лише на одне запитання: чи хочуть вони бачити АРК у складі Росії на правах суб'єкта федерації.

Такий підхід виявився невипадковим. 11 березня Верховна рада Криму і міська рада Севастополя ухвалили декларацію про незалежність. Вона передбачала можливість входження Криму до складу РФ як суверенної республіки.

По суті, усі ці питання вирішували в Москві. Доказом цього стала поїздка голови Верховної ради АРК Володимира Константинова на зустріч до спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна 7 березня.

Тим часом на самому півострові за активної підтримки посланників Кремля проводили численні протестні акції для нагнітання обстановки. Одночасно було відключено українське телебачення, а свою роботу активізували російські ЗМІ.

Результати референдуму були визначені наперед. Але цього виявилося недостатньо для РФ. Нелегітимний референдум провели у присутності озброєних військових, що стало додатковим психологічним тиском для виборців, але без міжнародних спостерігачів і представників української влади. Це забезпечило високу явку і майже стовідсотковий результат на користь Росії.

17 березня РФ визнала незалежність півострова, підписавши договір про приєднання Криму до Росії з кримською владою в Кремлі 18 березня. Відповідний документ 20-21 березня ратифікували Держдума і Рада Федерації. Тим самим Росія задокументувала анексію АРК. Це сталося всупереч попередженням Заходу. Тому реакція світу на псевдореферендум і незаконне відторгнення української території була жорсткою й негайною, адже зроблені Росією кроки йшли врозріз з українським і міжнародним законодавством.

Уже в середині березня США, Канада, Євросоюз, Австралія і Нова Зеландія ввели перший пакет санкцій щодо тих, хто брав участь у перевороті й був залучений до приєднання Криму до РФ. Про незаконність того, що сталося, згодом заявили на Генасамблеї та Радбезі ООН.

Що упустила Україна

На відміну від західних країн, Україна своєчасно не відреагувала на дії Москви і кричущі події на півострові. Вона не зуміла оцінити те, що трапилося в Криму, як доконаний факт і належним чином відповісти на нього. Через таку млявість української влади постраждали і страждають конкретні люди, суб'єкти господарювання (бізнес) і загальнодержавні інтереси.

Зокрема, Україна досі не проявила належних зусиль для розв'язання проблеми на національному рівні і чітко не закріпила свою позицію у кримському питанні на міжнародній арені. Внесення серйозних змін до Конституції та звернення в міжнародні інстанції мають стати головними факторами, які можуть запобігти таким фактам у майбутньому і посприяють поверненню Криму.

Упущенням нашої держави є нерозв'язане питання про місцеві референдуми. Їхнє проведення не передбачено українським законодавством, проте закону, який забороняє їх, у нас немає. Тому нині вкрай важливо зафіксувати в положеннях Конституції України пункт про те, що місцеві референдуми про статус регіону перебувають поза законом.

Вносячи відповідні зміни в Основний закон, наша країна зможе зафіксувати своє ставлення до таких референдумів. Тим самим Україна убезпечить себе від таких прецедентів у майбутньому. Також це спростить судові розгляди держави в міжнародних інстанціях. Особливо заборона референдумів нашим внутрішнім законодавством підтвердить, що люди, які їх організовують чи беруть участь у цьому процесі, є сепаратистами і діють незаконно. А цілісність території, порушену в результаті таких дій, необхідно відновити.

Крім цього, у Конституції потрібно зафіксувати, що Україна не може гарантувати реалізацію прав і свобод громадян, які не виїхали з окупованої території, а залишилися в Криму. Це усуне кілька проблем, зокрема виборчого права українців на півострові, соціальних виплат і права на пересування. Щоб уникнути судових розглядів, відповідні обмеження необхідно перенести до перехідних положень Основного закону доти, поки Крим не повернеться до складу України.

Також в українському законодавстві варто закріпити положення про захист економічних інтересів, приватних і державних активів, інвестицій, які було вкладено в розвиток кримської економіки. Усі вони перебувають у патовій ситуації. Наприклад, до числа державних активів, втрачених у результаті анексії АРК, увійшли: Міжнародний дитячий центр «Артек», Севастопольський, Ялтинський, Феодосійський морські порти, Міжнародний аеропорт Сімферополь та інші стратегічно важливі об'єкти.

Дуже важливо сфокусуватися на зазначених конституційних і законодавчих змінах. Щоб не тільки не повторити помилок минулого, а й виправити вже допущені промахи. Такі нововведення дадуть змогу зберегти територіальну цілісність України, захистити права і свободи її громадян, а також до певної міри забезпечити економічну стабільність. А це вкрай необхідно для країни, яка шукає своє місце в об'єднаній Європі.