Колись давно, коли я працювала в Гідрометцентрі, і ніхто не знав ні про які комп'ютери на роботі, ми обробляли всі карти вручну. Малювали фронти олівцями, фломастерами обводили на фотографіях супутникових зони хмар, замальовали різними кольорами аерологічні діаграми і таке інше. І була одна карта, яку треба було обробляти вже в кінці зміни і треба було малювати червоним олівцем. І я, здаючи зміну старшій колезі, щось там неправильно намалювала і вона змусила мене витирати і перемальовувати. А хто пам'ятає ті часи, то простий олівець можна було легко стерти резинкою, а червоний - важко. Але я пускала сльозу і терла. І ще й запізнювалась на якісь гульки. Тому я цю карту, дуже важливу, дуже не любила обробляти.

Вже пізніше ми якось обговорили цю ситуацію з тою колегою. І вона сказала, що якби знала, що я запізнююсь, то вона б мене не мучила і відпустила. А я їй сказала, що до всього того я ще й взагалі не люблю цю карту обробляти, а мені це трапляється якнайчастіше. А колега спитала - як це не любиш? Це ж робота. Треба це полюбити.

І якогось вечора, перед кінцем зміни, я почала тим червоним олівцем обробляти карту спокійно, ретельно, без нервів. Бо я зрозуміла ситуацію. І відтоді це не було для мене ніякою проблемою.

Зараз багато людей, особливо творчих, люблять казати, що вони поза політикою, тобто, вони хочуть щось одне любити, а щось відкидати. Вони не розуміють, що політика починається не лише за порогом власного дому, а вона й - у власному домі. З того моменту, як люди взаємодіють один з одним, починається політика. І прикидатися, що ти цього не розумієш, дивно, смішно і сумно.

Хтось тікає від карти з червоним олівцем за кордон і сидить там два роки, хтось каже, що її, карти, взагалі немає, і в результаті його привселюдно спонукають визнати на пісенному відборі, що карта є, хтось ганяє по чужих краях і малює інші карти, але вони не потрібні, потрібна ця, з червоними лініями, хтось злиться зі сцени і просить не дратувати його політикою.

Але всі ці і подібні їм люди прекрасно знають, що вони лукавлять. Просто вони ще не зрозуміли, що ці червоні лінії треба намалювати. І це реальне завдання. А не придумувати сотні надуманих причин, пояснюючи, що вони поза політикою.