Допитливі, однак малограмотні народні депутати України звернулись до Конституційного Суду України (далі – КСУ) з наївним проханням розтлумачити очевидне положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України. 

Згідно з Академічним тлумачним словником української мови, "тлумачення – це текст, який містить пояснення, трактування чого-небудь".

Високий суд і пояснив (чутливим до психічних тортур наступний абзац краще пропустити):

"В аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, якщо відповідний законопроект був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосоване у статті 155 Конституції України відповідно до її цілей, у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 8, частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного закону України необхідно розуміти так, що наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу ХІІІ "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону та Регламенту Верховної Ради України, і на якій законопроект про внесення змін до Конституції, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. (Перший і єдиний змістовний пункт резолютивної частини Рішення.)

Перше враження, ніби тлумачення надане КСУ саме потребує тлумачення. Причому, куди більше, ніж положення незрозуміле депутатам.

Це – омана: не можна розтлумачити те, що взагалі позбавлене змісту. 159 слів, 1018 значущих символів, і жодного смислу!

Як не ставитись до суддів КСУ, але юристи вони фахові і люди розумні – інакше не влаштувались би на таку роботу. Як же вони таке накарябали?

Маячню прийнято аналізувати не саму по собі, а винятково в контексті історії хвороби. Інше – гра за правилами пацієнтів.

Користаючись цим перевіреним рецептом, і цей курйоз розглянемо в межах історії тієї хвороби, симптомом якої він є.

Історія конституційної хвороби

У статті двомісячної давнини "Агонія конституційного процесу, як прояв недієздатності парламенту", я мав нагоду констатувати, що конституційний процес невиліковний і агонізує. Агонія триває – маразм кріпне.

Агонізує конституційний процес у цілому, й усі три конституційні законопроекти зокрема.

Проект закону "Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та суддів)", №1776, внесений президентом 16 січня 2015 року, продовжують саобутвати.

Останні етапи проходження: 22.12.2015 народним депутатам вручено висновок Комітету з питань правової політики та правосуддя від 09.12.2015. Включено до порядку денного 974-VIII від 03.02.2016.

Наступний етап: попереднє схвалення законопроекту більшістю не менш як 226 народних депутатів, схоже, не настане ніколи. Бо депутати не хочуть ні схвалювати законопроект (бояться прокурора), ні його відхиляти (бояться виборців).

Проект закону "Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)", №2217а, внесений президентом 15 липня 2015 року, попередньо схвалено 31 серпня 2015 року на позачерговій сесії. Він також включений до порядку денного.

Наступний етап проходження: прийняття законопроекту остаточно більшістю не менш як 300 народних депутатів України.

Згідно зі ст.155 Конституції зробити це треба було "на наступній черговій сесії" після попереднього схвалення, тобто на третій сесії, що розпочиналась 1 вересня 2015-го і мала закінчитись не пізніше 2 лютого 2016-го.

Ось тут собака і порилась: 300 голосів немає, зате є жорстка альтернатива: або провалити законопроект голосуванням, або 2 лютого він автоматично перекочує до смітника.

Для України і те й інше непогано, для авторського самолюбства – нестерпно. Звідси задум: відтягнути можливість остаточного голосування за 2-ге люте і, краще, на невизначений період.

Для цього й замутили чітке й зрозуміле положення "наступна чергова сесія".

За 20 років зміни до Конституції розглядались багатократно, і завжди такою вважалася найближча чергова сесія після тієї, на якій законопроект попередньо схвалено. Ні в кого це не викликало ні заперечень, ні питань. Саме тому ніхто й не звертався за тлумаченням до КСУ.

А зараз, заради хворобливого самолюбства, не знайшли нічого кращого, як звернутись до КСУ з одіозним зверненням.

Настільки одіозним, що навіть неприторенний КСУ не схотів прямо назвати біле чорним, а закосив під бравого вояка Швейка.

Неосяжні перспективи

Як бачимо, провладна обслуга нічого кращого за облудне конституційне звернення не знайшла. Натомість підстрахувалась у спосіб іще гірший.

26 січня внесено, а вже 28-го прийнято й підписано, законопроект "Про внесення змін до статті 149 Регламенту Верховної Ради України", №3812, який дозволяє переносити остаточне голосування за конституційний законопроект до парламенту наступного скликання! Які безмежні перспективи для прихильників "італійського страйку" (вибач, земле Леонардо)!

Тож бажаю парламентові 99-го скликання успішно завершити розгляд невідкладних президентських законопроектів.

А до не в міру допитливих депутатів і не в міру тямущих суддів повернемось при розгляді тлумачення щодо змісту положення "двічі по два – чотири", яке назріває.

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO