Бабця знає маркетинг

Вона стоїть при вході в супермаркет із чотирма жмуточками "котиків", явно здобутих на набережній, там у закутках ще збереглася верба, яка, ти пам'ятаєш, колись вкривала все узбережжя, нині всуціль фешенебельне. Повз бабцю проходить юнак бальзаківського віку, й навіщось цікавиться, по чім же ці "котики" йдуть.

По вісім, життєрадісно повідомляє бабця, і тут-таки додає: але насправді - по сім п'ятдесят.

Що значить "насправді"? - мимоволі спиняється юнак.

А віддам два пучки за п'ятнадцять, весело каже бабця. А коли хочеш, синку (додає, ніби ця думка щойно сяйнула ій в голову) , то всі чотири віддам за двадцятку. Просто щоб не стояти мені тут оце.

І бабця при цьому не тисне на жалість - навпаки, вона сонячна й радісна, як сьогоднішня погода, чи як, припустімо, буддійський монах, котрий зрозумів, що все життя шукав нірвану не там, бо шукати нірвану не треба, сама тебе знайде.

Та всі чотири у вазу не влізуть, відказує юнак. Стає ясно, що він уже здався, ще сам того не розуміючи.

У дві вази поставиш, синку, не вагається бабця.

І він, сам уже сміючись із себе, дає ій двадцятку й приймає ці "котики", які не потрібні йому абсолютно, але хіба двадцятка - то значна ціна за гарний настрій?

Благослови тебе боже, синку, життєрадісно каже бабця. І вас, матінко, і вас, сміючись, відповідає він, і кожне з них вирушає своєю дорогою.

Бабця знає маркетингу! Й це непогано. Тим паче - весна