Раптом подумалося: деякі талановиті люди народжуються, а потім ідуть із життя в одну й ту саму пору року. Часто, з різницею лише в кілька днів. Найяскравіший приклад це, звичайно ж, наш Кобзар Тарас Шевченко. Але ось випадково глянув у Вікіпедію – і виявив, що Квітка Цісик також пішла на небеса, не доживши до свого 45-річного ювілею лише кілька днів. Її День народження ми відзначатимемо 4 квітня.

Для тих, хто не знає цього імені, нагадаю, що це американська співачка українського походження з неймовірно красивим тембром голосу і палким українським серцем у грудях. Вирісши в передмісті Нью-Йорку, отримавши музичну освіту в США і досягнувши помітних висот в американському шоу-бізнесі, вона раптом робить несподіваний поворот у власній кар'єрі, починає записувати українські пісні, витрачаючи на аранжування і студійні потреби величезні суми з особистих коштів. Вона випускає альбоми, котрі присвячує незборимому українському духові, а до цих пісенних збірок входять українська естрадна класика, стрілецькі, повстанські і народні пісні...

Квітка Цісик

Чому так, спитаєте ви? Це якийсь дивний каприз чи пуста забаганка співачки? Зовсім ні! Навпаки – пробудження української Душі в людині, яка не втратила себе в самому горнилі світового космополітизму. Бо вже навіть невиліковно хвора, вона продовжувала записувати українські пісні. Пам'ятаю, як плакав мій тато, коли я поставив йому "Черемшину" у виконанні Квітки. Він був вражений неймовірною глибиною і зворушливістю її виконання...

Сьогодні про Квітку добре знають в Україні. Я ще не забув, як по країні прокотилася ціла хвиля копіювання її манери виконання багатьма українськими поп-співачками, деякі відверто визнавали, що зачаровані її голосом і не можуть зрозуміти, в чому секрет її Таланту.

Так от, він не в діапазоні на три октави. І навіть не в умінні виконувати найскладніші вокальні фіоретури. Секрет у шаленій, майже містичній любові до всього свого, рідного і невмирущого...

Вибачте, але тепер перейду до прози нашого сьогодення.

Неймовірну Квітку Цісик ви не почуєте на наших численних комерційних радіостанціях. Як не почуєте там і артистів середнього покоління України, тих, у чиїх піснях бринить непідробна любов до своєї глибинної пісенної традиції. Саме вона – традиційна українська пісня затаврована страшним словом НЕФОРМАТ і ось уже майже 20 років змушена виживати у вузеньких інформаційних резерваціях і гетто.

Виникає питання – хто ж її туди відправив? Невже самі українці? Звичайно ж ні. Скажу так – то є особлива порода людей-космополітів, вихованих в дусі чужих ідеалів, модних течій і прагматичного ставлення до мистецтва як до звичайного засобу заробляння бабла. Їм не до наших високих ідеалів і філософських смислів. Їм треба, щоб музичка в'язла на зубах і застрявала у свідомості, щоб добре продавалися диски і рекламодавці летіли на звук їхніх модних шлягерів, як метелики на світло.

А що ж тут поганого скажете ви, попит диктує пропонування!

Так, безумовно, але варто сказати кілька слів і про тих, хто не одне століття формував цей попит для українців. Уся культурна історія нашого народу останніх 300 років це постійна виснажлива боротьба за виживання на тлі нескінченних царських указів про заборону української мови і жорстке насадження російщини у всіх сферах життя. Нова радянська дійсність дещо послабила цей зашморг, але суворо контролювала українську пісню, аби вона часом не повернулася до своїх витоків, не стала, як у старі часи, джерелом єднання нації, її духовним і культурним еталоном.

Факт Незалежності нашої Держави подарував українській пісенній культурі надію. Але на дуже короткий час. І вже невдовзі, через духовну сліпоту, а чи жадібність вищих чиновників, наш український інформаційний простір пішов з молотка – був розпроданий за безцінь і згодом заселений невідомо якими силами, що почали послідовне нищення залишків української культури.

Сказати те, що ми маємо сьогодні в нашому інформаційному просторі лише п'ятт відсотків вітчизняного культурного продукту, це не сказати нічого. Цілі пласти культури, музичні стилі і напрямки не знаходять в ньому місця для себе. Геть усе заповнено або нав'язливою російською попсою або популярним продуктом англосаксів. Українська культура опинилася між двома могутніми бізнесовими мегаквазікультурами, які ведуть на наших теренах смертельну боротьбу за світове панування і, врешті-решт, за спосіб нашого життя.

А що ми? Ми сліпі кошенята в цьому гігантському вирі. Не здатні навіть осягнути, в центрі якої драми знаходимось!

Нині нас змушують робити вибір між двома культурами, обидві з яких для нас чужі! А якщо ми намагaємось сказати бодай слово на захист української, аж гульк – і ціла армія перебіжчиків і найманців встає стіною на захист наших інформаційних окупантів.

Я про те, що не встигли в Києві пройти слухання, організовані Міністерством культури України і присвячені проблемі квотування українського продукту в нашому ефірі, аби хоча б половина творів там мала українську природу, аж тут антиукраїнські сили "погнали хвилю". Почали малювати якісь графіки і цифри, переконувати в недоречності такого закону, розвернули інформаційну кампанію і – найбридкіше – поставили під свої знамена багатьох артистів, яких через їхню колабораціоністську позицію тепер важко називати українськими.

Я добре розумію їх. Більшість із них українці хіба що за паспортом, а не за покликом душі. А інші сидять на голці ефірів чужорідних станцій. Спробуй на їх місці щось тільки сказати проти – і завтра ж за єдиними сигналом будеш викинутий з усіх ротацій. Станеш парією, вигнанцем, покидьком, тебе перестануть упізнавати, а згодом зовсім забудуть. Це жах, страшніше якого немає! Як тоді жити далі?!

Дуже просто, панове. Ви спитайте, як живуть сотні ваших колег, котрі не менш талановиті за вас, але не знають, що таке щоденні ротації на комерційних неукраїнських хвилях, але при тому живуть, мають концерти і навіть гастролюють по світу, бо слава Богу, українці стали розумнішими і сьогодні вже мають уявлення про те, що відбувається в нашому вітчизняному інформаційному просторі.

Але вкотре я запитую себе, як усе ж піднялася рука підписати ось таке відверте антиукраїнське звернення? Адже воно нівелює зусилля всіх українських патріотів, які гинули і гинуть по засланнях, таборах і тюрмах, а нині ще й на фронтах АТО. Невже не зрозуміло, що саме інформаційний простір – це лінія фронту в чистому вигляді, а така меркантильна позиція підписантів – це колабораціонізм чистої води. Не можна виступати в госпіталях перед воїнами, а потім загравати з їхніми убивцями! Не можна віднімати у країни шанс захищати власну культуру, стаючи на сторону її кривдників...

Після підпису в цьому ганебному документі, за яким стирчать роги і копита його власників, як можна буде говорити, про свою приналежність до українства, коли ви, по суті, заклалися душею і скріпили свою угоду кров'ю.

А кров людська не водиця...

Довідка

55 українських виконавців та музичних гуртів не підтримали та засудили ініціативу міністра культури України В'ячеслава Кириленка, що стосується проекту закону про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Згідно з законом частка пісень державною мовою має становити не менше 75% від загального обсягу пісень українських авторів чи виконавців. При цьому, самих українських пісень має бути 50%. Тож законом пропонується квотування в обсязі близько 37,5%.

Серед підписантів документа, які вважають закон "популістським кроком", є Джамала, Андрій Хливнюк, Дмитро Шуров, Alloise, гурт Dvoe, Тіна Кароль, Світлана Лобода, Ірина Білик, Віктор Павлік, Віталій Козловський, гурт Lama, Наталія Могилевська, гурт The Hardkiss, Злата Огневич, Олексій Потапенко (Потап), Руслан Квінта, Ольга (Альона) Вінницька, Ольга Полякова, Юрій Толоконніков (Тамерлан) та інші.

Музиканти закликають авторів закону, а саме міністра В'ячеслава Кириленка, а також народних депутатів Олега Медуницю, Ігоря Артюшенка, Івана Крулька і Олега Ляшка переглянути свою позицію та відкликати поданий законопроект з парламенту.

Підписанти просять народних депутатів не підтримувати цей проект під час його голосування у першому читанні.

Анатолій МАТВІЙЧУК, для "Главкома"