Протягом тижня спочатку німецька Bild, а потім американська New York Times стали головними ньюсмейкерами з української тематики.

Обидві публікації викликали значний резонанс в Україні, а друга навіть призвела до реакції з боку президента.

Так напевно й мало бути, але є в цій історії й інший бік медалі.

New York Times - найстаріша і третя за популярністю щоденна газета США з мільйонним накладом.

Багато хто встиг згадати, що NYT вже 150 років, і що вона більше за будь-яке новинне видання вигравала Пулітцерівську премію (більше 100 разів).

Тим не менше, одна з цих Пулітцерівській премій до сих пір викликає багато суперечок і стосується вона якраз України.

У 1932 році Таймс отримала Пулітцера за роботу репортера Вальтера Дюранті, який працював начальником московського бюро газети.
Отримав він її за серію статей про ситуацію в СРСР в 1930-х роках.

Дюранті вирізнявся особливою любов'ю до Сталіна, і в своїх статтях заперечував Голодомор в Україні.

У 2000-х діяльність Дюранті стала предметом розгляду Пулітцерівського комітету (до речі, не вперше), а газета навіть наймала професора російської історії в Колумбійському університеті Марка Фон Хагена, щоб він переглянув роботи Дюранті.

Експерт дійшов висновку, що роботи Дюранті незбалансовані і неаргументовані, і порадив Таймс заради честі повернути премію назад. Однак в Таймс відмовились, пославшись на те, що Дюранті отримав Пулітцера за матеріали написані ще до Голодомору.

Цю історію я згадав не для того, щоб поставити під сумнів публікацію в Таймс. І зовсім не для того, щоб якось вибілити реакцію Порошенка, який назвав редакційну колонку в американській газеті про корупцію в Україні "проявом гібридної війни".

Насправді, така заява є черговим свідченням дна, яке все більше й більше пробиває українська влада. І чергові "з'їзди" і натяки, що все це путін і врагі виглядають убого.

Тим не менше, ситуація з публікаціями в Таймс та Більд вчергове засвідчила проблему ставлення українського суспільства і політиків саме до українських ЗМІ.

У нас радше будуть реагувати на публікації в німецькому таблоїді та американській газеті, яка не вважає за доцільне відмовлятись від Пулітцера для людини,яка не визнавала Голодомор, аніж на гучні журналістські розслідування в українських ЗМІ, які вже котрий рік викривають гнилу корупційну систему.

Ні, в мене немає претензій чи запитань до вказаних видань. У мене є запитання до того, чи зможуть колись українські ЗМІ розраховувати хоча б на десяту частину тої уваги, яку приділяють самі українці публікаціям наших іноземних колег.

Вибачте, але ця ситуація вчергове вказує, що з комплексом провінційності нам ще боротись і боротись.