Кілька міркувань з приводу уроків скандалу, що вибухнув навколо офшорів

1. Помиляється той, хто вважає, що з Путіна ця історія - як з гуски вода. Звісно, фінрозвідка США (і не тільки) знала ці і багато інших, нам ще не відомі, факти і раніше. Але команди розслідувати від політичного керівництва держави не надходило. Для любителів картинно сплескувати руками: так, уявіть, що в деяких випадках потрібна така команда. Бо витрачати гроші американського платника податків на розслідування відмивання в Панамі або на Віргінських островах грошей, вкрадених у Росії - ніяких правоохоронних бюджетів не вистачить. Вони і за відмивання таких активів у Штатах беруться здебільшого тоді, коли діяльність компанії вступає в очевидний конфлікт з інтересами США. Або - якщо відмивання стає явним і привертає суспільний інтерес, як у нашому випадку.

Розслідування вже почалися - спочатку в Австралії та Новій Зеландії, потім і в інших країнах, які поступово прокидалися (у прямому сенсі). І коли слідчі отримують команду рити, вони нариють багато цікавого. Не думайте, що все обмежиться тільки названими цифрами та епізодами. Запитуючи інформацію про рахунки згаданих фірм, вони побачать там масу інших трансакцій, з Панамою не пов'язаних. А ті потягнуть за собою наступні. Загалом, Вову і його гаманці почнуть ганяти по всьому світу, так що це тільки початок. До речі, історія підтвердила, що далеко не всі активи чекісти повернули в Росію. А значить, вони продовжують залишатися вразливими.

2. Про Порошенка. Мені не так багато залишилося додати до сказаного вчора. Він і справді поводиться недалекоглядно і зверхньо щодо суспільства - інакше зрозумів би, наскільки суворі критерії, яким він повинен відповідати, якщо хоче користуватися підтримкою народу. Це з точки зору моралі.

В іншому ж серйозних порушень він не зробив - тому й довелося компенсувати відсутність фактів Іловайськом. Зверніть увагу на ще одну деталь. Оскільки схем ухилення від податків в операційній діяльності компанії не виявилося, Порошенка звинуватили в намірі схімічити при її продажу. Забавно, що таке звинувачення звучить нерідко з тих самих вуст, які до вчорашнього дня стверджували, що Порох нас дурить і нічого продавати не збирається. Але тут неодмінно доведеться зробити вибір між хрестиком і трусами. Якщо не збирався продавати, то і надурити на податках не міг. А якщо збирався...

Тут нам з вами належить зробити ще одну нескладну логічну операцію. Але спочатку пригадаємо: продавати хороший прибутковий актив, він же справа життя, Порошенко за законом не зобов'язаний - лише не брати участь в його управлінні. А це означає, що передбачувана мета продажу - чисто політичний (моральний) дивіденд. Тож, тримати в таємниці таку угоду ПОП не став би - це абсурдно. А тепер скажіть, чи можливо, що він планував радісно відрапортувати суспільству про виконання серйозної передвиборчої обіцянки, не передбачивши негайно наступного питання: "Где деньги, Зин?". І його найбільший моральний тріумф тут же обернувся б сильною поразкою, небезпечною відстороненням від влади.

Ні, хлоп'ята, не витанцьовується тут злочинний умисел, як не крутіть.

3. Сподіваюся, що ця історія стане приводом для серйозної розмови в суспільстві про вітчизняну журналістику. Бо всі, критикуючи владу, чомусь згадують лише про три її гілки. Поміж тим, четверта, медіа, за рівнем і якістю анітрохи не краща. Навіть розуміючи, що в умовах відсутності нормальної правоохоронної і судової системи журналістика - єдина зброя суспільства в боротьбі проти всевладного і глибоко корумпованого правлячого класу, не можу не відзначити, що журналістські публікації часто поверхневі в аналізі і оцінці фактів, популістічни і безвідповідальні. І це я кажу про метрів-розслідувачів. Про дешевих писак, які виконують замовлення на мочилово, і не згадую - бридко.

4. Можливо, ця історія трохи краще познайомить громадськість з реаліями сьогоднішнього фінансового світу. Адже схема Пороха (українська фірма-офшорна прокладка-офшорна прокладка-бенефіціар) - з найпростіших. Хоча, не доберися журналісти Süddeutsche Zeitung до абсолютно конфіденційної документації панамської адвокатської компанії Моссак Фонсека, заради одержання одного грана придатної для суду інформації слідчому (наприклад, українському) довелося б штурмувати з окремими ухвалами та клопотаннями щодо міжнародної правової допомоги кожну з прокладок послідовно. А поки він витрачав би кілька місяців на розкриття першої, спеціально навчені люди за кілька хвилин декількома кліками мишки поставлять між нею та кінцевим бенефіціаром ще дві. А то і побудують фортецю у вигляді відмінно захищеного адвокатського трасту. Реально перемогти в цьому (якщо допустити, паче сподівання, що в прокуратурі такий чесний слідчий знайдеться)?

Ось тому цивілізований світ сьогодні і створив механізм конфіскації поза рамками кримінального процесу. І не потрібно повернути в казну вкраденого майна більше намагатися встигнути за багатим і спритним ділком, вміло знищує сліди своїх злочинів. Досить, маючи обґрунтовані підозри, накласти арешт на його актив і запропонувати самому довести законність володіння. І тут, як розумієте, він притиснутий до стіни: скільки не переоформляй власність на інших власників, довести законність появи мільйонів все одно не вийде, коли за ними стоїть держчиновник. І бредні про сумлінних набувача теж не пройдуть: сумлінні роблять передпродажний аудит і ніколи не куплять крадене. А якщо куплять зі знижкою, все розуміючи - то які ж вони "сумлінні"?

Загалом, у нас є одна-єдина надія повернути вкрадені у вас активи. Але в боротьбі проти ухвалення цього закону потужні сили злодіїв і покидьків об'єдналися з корисними ідіотами і політиканами, для яких зараз чим гірше, тим краще - лише б у влади реальних досягнень не було. І ми програємо, принаймні, в суспільній думці. А ви мовчите.