Референдум в Нідерландах, окрім всього іншого, завершив "постмайданний етап" у зовнішній політиці України.

Майдан дійсно вразив, глибоко шокував європейців. Одразу після перемоги Майдану і початку російської агресії мені прийшлося взяти участь у десятках міжнародних заходів у багатьох столицях ЄС. І скрізь підтримка України була достатньо чіткою і переважала проросійське лобі навіть у Римі чи Парижі.

У нашої країни був величезний потенціал можливостей на міжнародній арені - від швидкого отримання безвізового режиму, можливості додати до угоди про асоціацію питання європейської перспективи - до можливостей поставити на порядок денний і значною мірою вирішити такі глобальні питання як заблокування членства РФ у РБ ЄС, усунення її від розгляду питання щодо конфлікту в нашій держави як країни агресора і так далі.

Нічого цього не було зроблено.

Впевнений - не через погані обставини, не через російський тиск, а через усвідомлену роботу щодо послаблення наших міжнародних позицій тих, хто швидко перетворився із зовнішньополітичних радників Януковича на зовнішньополітичних радників Порошенка.

Весь потенціал Майдану було поміняно на піар - декілька фотографій нових українських керманичів з сильними світу цього, декілька виступів з головних міжнародних трибун, безкінечні телефонні розмови і заяви про глибоку стурбованість і повну підтримку...

От як можна було пропустити у Мінських домовленостях визнання сторонами конфлікту Україну та ОРДЛО? Як можна було дозволити це зафіксувати навіть у документах ради безпеки ООН? Непрофесіоналізм чи задум? Як з усуненням європерспективи в угоді про асоціацію?

Як можна було одразу після агресії РФ не прийняти резолюцію в рамках ООН по визнанню РФ агресором і використати статтю 27 статуту ООН і документи ГА ООН на зразок "Обєднані заради миру" щоб усунути РФ від розгляду питань щодо України на Раді безпеки?

Як можна було безвізовий режим зробити не за півроку після Майдану отримати його у травні 2015 року, а пригадати про це лише коли почали говорити ЗМІ та експерти?

Можна продовжувати до безкінечності. Скільки було можливостей і потенціалу після Майдану...

Після нідерландського референдуму можна нарешті сказати - все! Весь цей потенціал і можливості - у минулому. Максимум, на що ще можемо сподіватися від досягнень Майдану на міжнародній арені - це безвізовий режим з ЄС.

Можливо.

З "професіоналізмом" нинішнього зовнішньополітичного керівництва не здивуюся, якщо вони навіть втратять цей здобуток, оплачений кров'ю українців.

У всьому іншому ми повертаємось у жорстокі реалії міжнародних відносин, які дещо нагадують 2007-2010 роки. Тоді так само за рік-два було розгублено усі досягнення Помаранчевого майдану. замість реформ, подачі заявок на вступ в ЄС і НАТО - корупція, інституційний колапс, іміджеві провали - і поступовий перехід до стримано-зневажливого ставлення до нашої країни.

Зараз, після цих усіх скандалів і системних зовнішньополітичних помилок очікувати іншого ставлення не приходиться.

Дуже би хотілося, щоб хтось нарешті поніс хоч якесь покарання за таку бездарну (хоча напрошується слово "злочинну") зовнішню політику.

Бо якщо узагальнити, то результат зовнішньої політики після Майдану простий: як би це не заговорювали говоруни у і поза парламентом і урядом, наші євроінтеграційні перспективи тепер знову відкладені на невідомо яке майбутнє.

Що робити? Лише швидкі - протягом півроку максимум - радикальні реформи можуть врятувати нашу євроінтеграцію і відновити суб'єктність. Новий переділ влади між своїми може остаточно поховати і перше, і друге.