Українська модерна ідентичність, яку почали формувати учасники Кирило-Мефодіївського братства, має два основні маркери: мова й історія. Щодо мови – то її завдяки романтичній поезії підняв Шевченко. Щодо історії, то українську історію мав написати Костомаров (натомість написав невелику працю про проблеми історії Малоросії, в якій підтвердив, що "обидві" Русі буцімто становлять одне тіло), фактично ж сучасну історичну схему заклав П. Куліш у "Повісті про український народ" (1846), яка написана для дітей російською мовою, бо в ній уже передбачена можливість самостійного існування України.

І сьогодні мова й історія виконують свою кардинальну роль для формування української ідентичності. Звичайно, ви можете розмовляти будь-якою мовою, але повинні володіти українською, якщо є громадянином України. А щодо історії, то треба пам'ятати всіх героїв, віддавати їм шану, однак не варто й далі почуватися заручником історії.

Україна перестає бути буферною зоною Європи, українці вже давно не опиняються межи польським (або німецьким) молотом і російським ковадлом, а це означає, що історична перспектива тепер матиме інакший вигляд: несміливе припущення Куліша про окремішність України стале реальністю через 169 років.