Мені завжди цікаво було, як старі народні (язичницькі) свята з їх яскравою атрибутикою переростали в ніби універсальні для цілого світу християнські свята, надаючи їм особливого народного історичного колориту.

А зараз ми маємо змогу бачити, як два свята набувають нового значення. І відбувається це легко і природно. Навіть дивуєшся наскільки природно, ніби виростаючи одне з одного. Я про Покрову і про День перемоги, які для суспільства потихеньку, зберігаючи старі функції, перетворюються в дуже актуальні для сучасної України День захисника Вітчизни й День пам'яті та примирення. 

23 лютого вмерло (як свято) миттево і безповоротньо, а День перемоги на нацизмом, яка усе ж відбувалася 8 травня, повертається на своє місце. Може це і важко сприймається тими, хто воював (а їм 90+), але історична правда має усе ж здобути своє місце.

Змінюється час, змінюються актуальні питання, змінюються і свята