Днями писав, як мене дивувало, що в потязі з Москви, ще наче на російській територіі, російська ж SIM-карта МТС постійно вітала мене в Украіні, причому саме "в".

Добрі люди в коментах пояснили: виявляється, потяг цей біжить так, що на Воронежчині 30 км пробігає украінською землею. А далі знову до РФ, аж до кордону.

Оскільки він там не спиняється ні разу, то прикордонного огляду ніц, митниці ніц, коротше, нічого нема.

Так от. Як з'ясувалося (сьогодні це в більшості російських новинних стрічок), наші молодші братки вирішили, що кататись через Украіну - це не діло, мало лі, ще розіп'яте немовля в купе підкинуть. І стали вони будувати обхідну залізницю. Десь там в районі Міллєрово, не знаю, що то за німчура, всі питання до міфічного Какао, друга дитинства Жадана.

То як вони потрафили в новини. Виявляється, днями там вбило солдатика. Ну а хто ж буде ото рейки класти, типу БАМ і комсоольське будівництво? Професіонали? Щаз.

Вони гроші люблять. А солдатик - хоч російський, хоч наш, якщо не доброволець - худобка безсловесніша.

І от на двох солдатиків вивалили самоскид піску. Тонн 5. Одного потім відкачали, а другого вже ні.

І що я вам скажу. Я не радію смертям, навіть ворога. Може, він файний пацан був, той солдатик. Не поперся ж "спаcать даунбас".

Але от що мене реально вбиває: ВОНИ РЕАЛЬНО нас бояться. Обхідні дороги, оце все.

Робімо висновки