В контексті розмов за радянські мозаїки і, ширше, монументальне мистецтво того часу, згадалась розповідь мого професора з академії. Бо вчився я на монументалтному факультеті і викладали у нас люди, які, як раз активно ту всю монументалку і робили в часи ссср.
Розповідав він про цю всю діяльність з певним чорним гумором, бо система була побудована таким чином, що у всіх процесів було подвійне дно.

Самий престижний в худкомбинаті був, звичайно, монументальний цех, туди потрапити було надзвичайно складно, бо де є масштабні замовлення пов'язані з інтеграцією великих пластичних форм в архітектурне середовище, там величезне бабло, відкати, кумовство, зв'язки, вилізування жопи вищестоячиму начальству і, звісно, цензура.

Було так. Ти, дуже важко і з купою перепон, отримуєш замовлення, наприклад на роботу над автобусною зупинкою, на трасі, наприклад, Київ-Кишенев.

Проектується та зупинка десь в степу, наприклад, на тему "радянська космонавтика". І вона оздоблюється мозаїчною композицією.

Нефігуративна композиція, наприклад, якись планети і ракети над соняшниками і мальвами, це гонорар 1000 рублів ( цифри умовні, бо я не пам'ятаю). Однофігурна композиція, це коли туди вперається космонавт у скафандрі на шлангу, що завис над соняшниками серед планет- це 1500 рублів. Багатофігурна композиція ( а багатофігурна композиція, це коли у тебе від двох фігур і більше) - це вже 3000 рублів. Такий порядок десь.

Чим далі від центрів та умовна зупинка була, тим більше було шансів у художників проштовхнути якийсь експеримент, реалізувати якийсь "буржуазний формалізм" і просто пластично відірватись від нав'язаних рамок.

І ось, нах*ярив ти тих двох космонавтів, бо рідко хто робив більше на ті зупинки, ніж дві фігури, отримав гонорар 3000 рублів і живи, як людина не парячись про гроші цілий рік, сиди собі, малюй свій "авангард" у фондівський майстерні, фондівськими фарбами, купуй шмурдяк, болгарськи сигарети і слухай Пінк Флоід. Хтось машини купував, хто дачу будував.

Все одне той авангард, виставити у Львові і Київі було в ті часи неможливо. І всі хто щось контркультурне на ничку там собі витворяв, мусили їхати робити виставки в більш вільні Ригу і Таллінн. Бо там було всеж вільніше і менш митців пресували. Але з цим теж було дох*я проблем і по-просту кажучи, небезпечна це була затія. На грані фолу.

Так що деяки люди собі заробляли на цьому, пластично експерементували і це ще і проштовхували, та робили своє в стіл. З мінімальним шансом все це показати.

І це конкретно піднімає питання того, що дуже багато талановитих речей були зроблені в радянській монументалці, талановитими людьми. І цікавих і революційних пластичних експериментів там теж вистачало.

В цьому і парадокс, що в багатьох цих, часто не ординарних, речах закладений саме нонконформістський і протестний пластичний сенс, з звісно, що радянським ідеологічним навантаженням. Що потребує вивчення і дослідження.

Просто розповідь про обставини і систему в дії.