Історія конфлікту в колишній Югославії була б неповною без розповіді про антивоєнний рух в Чорногорії.

Починаючи із середини 1991 року, одночасно з нагнітанням військової істерії в СФРЮ, значна частина чорногорського суспільства розгортає боротьбу проти ідеології війни, за мир.

У головних містах країни, Цетіньє та Подгориці, проводяться велелюдні мітинги протесту. Лідери авторитетних політичних рухів та громадських об'єднань виступають у ЗМІ із закликами до необхідності збереження миру.

Чорногорська преса влітку 91-го року друкує критичні матеріали як щодо розгортання військової машини Югославської народної армії, так і стосовно підготовки збройного спротиву в республіках (у Хорватії).

Журналісти з номера в номер розповідають про дезертирів в ЮНА і з пересторогою пишуть про створення добровольчих батальйонів...

...Ще не було наступу на Дубровник, знищення Вуковару, облоги Сараєво, розстрілів у Сребрениці, бомбувань Белграда...

Ця сторінка новітньої "довоєнної", балканської історії, безумовно, заслуговує на ретельне вивчення науковцями. (Там матеріалу не на одну дисертацію).

Щодо політичних висновків для України, то тут могла би бути хвилинка реклами антивоєнного руху, і навіть Опозиційного блоку. Але є одне але: чорногорський рух за мир був однією зі складових частин руху за незалежність (або, з точки зору Сербії, сепаратизму).

В кінцевому результаті, небажання воювати разом із Белградом за югославські та великосербські ідеї призвело до виокремлення Чорногорії в окрему державу.