Є Василь Пелиш, якому сокирою відрубали руку за наколку з тризубом, і є люди, що відрубали цю руку. Є вбиті на Майдані і є вбивці Майдану. Є Борис Немцов – і є паскудь, що його вбила. Але тут нема двох сторін – є одна сторона – Пелиша, Нігояна, Політковської – другої сторони нема, є лише звіряче ніщо. Я не хочу знати, чи любить це ніщо макарони, шансон чи "Динамо" Київ. Є межа, за якою критерії теоретичної журналістики зникають. Бо журналістика передбачає опис двох правдивих, нехай і суперечливих позицій, але не правди і відвертої брехні, маніпулятивно втюхуваної під виглядом "об'єктивності".

У колишньому нацистському концтаборі я бачив гори дитячого взуття. Сандаликів. Волосся. І мені нецікаво, що думали ті, хто газом чи лопатами вбивав цих дітей.

Смч Еміліян Ковч потрапив до нацистського Майданку через те, що охрещував юдеїв, видаючи їм відповідні посвідки, аби врятувати від смерті. Коли до нього прийшло гестапо з вимогою припинити, він сказав до священиків, котрі вагались, як діяти: "Ви знаєте про свій обов'язок – нехай кожен чинить по совісті. Я хитрувати не буду". Ковч загинув у концтаборі Майданек. Мене не цікавить мотивація тих, хто вбив Ковча. Вони не є другою стороною. У протоколах Нюрнберга словеса про "не знав-помилявся" викладені послідовно, але вони є брехнею. Бо правда тут лише двох сторін – Ковча і тих, кого він прийшов захищати. Решта – ніщо.

Журналіст повинен захищати правду, котра на боці скривдженого. Цим журналіст і відрізняється від пранкера Вована й мавпи з лейбованими мікрофоном.

Суперечка про акредитованих лугандонським режимом породжена термінологічною суперечкою не про межі свободи слова.

Фундаментальна дилема: а що ж таке "моя країна" і чим вона відрізняється від "території, де проживаєш". Країна це не місце, де ночуєш, де стоїть унітаз і банкомат. І якщо тобі все одно, що з твоєю країною – це не твоя країна. Бо це не територія заробітку, не протокольне місце фіксації дня народження і решти метричних характеристик. Країна – це простір вартостей. А вартості моєї країни кардинально протилежні вартостям Кремля і найманих ним "моторол", без різниці, чи вони з автоматами, чи з журналістськими ксивами.