Результати революцій завжди розчаровують. Очікування негайних перетворень зіштовхуються із жорстокою реальністю – і більшу частину населення охоплює відчуття глибокого та виснажливого розчарування. Але не радикалів – вони, як правило, вимагають безкомпромісного оновлення уряду, який вважають відповідальним за "зраду" революції. У Франції, яка стала зразком для багатьох наступних революцій, якобінці на чолі з Максиміліаном Робесп'єром закликали до оновлення республіки шляхом революційного терору.

Сучасна Україна ще не дійшла до стадії небезпечної "лихоманки", описаної у творі Крейна Брінтона "Анатомія революції", але деякі ознаки вже вказують на її можливе наближення. Все частіше українці називають свій уряд нелегітимним. Багато хто сподівається на третій Майдан, який,скоріше за все, із чинною владою обійдеться жорстоко. Активно звертається увага громадськості на всі правопорушення, які скоюють політики. Це й не дивно. Після двадцяти п'яти років корумпованого правління, українці хочуть, щоб їхні уряд став святим.

В уста багатьох українських блогерів можна вкласти страхітливі Робесп'єрові слова:

Отже, який основний принцип демократичного або популярного, народного правління, яка та найважливіша рушійна сила, що його підтримує? Це чеснота...

Однак коли величезними зусиллями сміливості й розуму народ розриває ланцюги деспотизму, щоб перетворити їх на трофеї свободи... якщо після цього він швидко не досягне висоти своєї долі, це буде лише з вини тих, хто ними править...

І за таких умов першою максимою вашою політики мало би бути керувати народом, покладаючись на рацію, щодо ж його ворогів – послуговуватися терором.

Якщо рушійною силою народного уряду в часи миру повинна бути чеснота, то рушійною силою народного уряду в революційний період повинні бути одночасно чеснота й терор: чеснота, без якої терор згубний, терор, без якого чеснота безсила. Терор – це ніщо інше, як швидка, сувора, непохитна справедливість, тож вона є еманацією чесноти; це не стільки спеціальний принцип, скільки наслідок загального принципу демократії, використовуваного для найнагальніших потреб нашої країни.

Звичайно, еліта України глибоко корумпована, а щирість деяких борців із корупцією вельми сумнівна. Звичайно, Україна гідна кращої кращої еліти, прозорішої в намірах і чеснішої. Звичайно, Україна потребує компетентнішої, дієвішої та професійнішої еліти.

Та, як казав колишній президент Леонід Кравчук, – маємо те, що маємо. Нинішні українські можновладці не стануть ліпшими, якщо громадянське суспільство України, медії та Захід наполягатимуть на тому, що вони безнадійно корумповані й через це повинні зійти зі сцени. Звісно, вони корумповані й авжеж мають піти, але українцям, перш ніж кричати "стратити всіх!", слід замислитися – які святі прийдуть їм на зміну?

Одержимість найвищими стандартами моральної чистоти тут хибує на результат. Святих називають святими саме тому, що вони є винятками з правила. Більшість людей – надто більшість політиків – радше схиляються до лав грішників. Це є закономірним як для слабких, кульгавих демократій на кшталт України, для занепалих демократій, таких, як сьогоднішня Америка, для посттоталітарних демократій, як-от Німеччина Конрада Аденауера, для авторитарних демократій на зразок Франції Шарля де Ґолля, для неліберальних демократій, як-от Угорщина Віктора Орбана, й для доброякісних демократій на кшталт Канади Джастіна Трюдо. Західні політики й медії лицемірно наполягають на дотриманні моральних стандартів з боку українців у той час, як самі американці та європейці (надаючи притулок здобутим нечесним шляхом статкам українських корупціонерів та олігархів), постійно ними нехтують.

Якобінські послідовники Робесп'єра в нинішній Україні мають цілком помилкове розуміння поняття чесноти. Вона ніколи не була і не буде неодмінною передумовою для системних змін. Якби так було, ми всі досі жили б у печерах. Однак якщо грішні чоловіки та жінки повільно, терпляче, неідеально, долаючи біль, змінюватимуть інститути, почне змінюватися і система.

Чеснота, доброчесність, як і успішна зміна, є набутком напруженої роботи – а не гільйотини.

Оригінал – Олександр МОТИЛЬ, Atlantic Council

Переклад – Андрій Сабадир