MENU

72 роки, як примусом переселили 183 тисяч кримських татар

2591 0

Сьогодні - 62 роки, як депортували кримських татар. Протягом декількох днів 183 155 осіб примусово переселили - переважно до Узбекістану, тільки тому - що вони кримські татари за етнічною належністю. В дорозі померла 191 людина, протягом першого року депортації - за різними оцінками від 15% до 46% від загальної кількості. Кримськотатарські історики стверджують, що майже половина. Це був геноцид в точному юридичному значенні цього слова. Як геноцидом були Голодомор 1932-1933 в Україні, Катастрофа європейського єврейства, вбивство польських офіцерів, членів уряду та духовенства в квітні-травні 1940 року... Світ визнав геноцидом тільки Катастрофу, що, як на мене, несправедливо.

Згадаємо сьогодні загиблих і не забуваймо ні на день, що зараз в Криму здійснюється друга повзуча депортація кримськотатарського народу російською державою, яка має на меті розчинити кримських татар в загальній масі, примусити їх відмовитися від власної етнічної та релігійної ідентичності. Нічого з цього не вийде, але ми всі маємо допомогти кримським татарам в цій складній для ситуації, коли вони знову стали об'єктом переслідувань, в тому числі кримінальних - цілком безпідставних, провокацій тощо.

Водночас хочу привітати Джамалу, кримських татар і нас всіх з перемогою на Євробаченні. З блискучою піснею "1944" про депортацію. Руслані Лижичко особлива подяка, що допомогла Джамалі пройти до фіналу!

Хочу ще сьогодні знову згадати "Крымские прогулки" Бориса Чичибабина, вірш , який з дитинства закарбувався в пам'яті. 

Колонизаторам - крышка!
Что языки чесать?

Перед землею крымской
совесть моя чиста.
Крупные виноградины...
Дует с вершин свежо.

Я никого не грабил.
Я ничего не жег.

Плевать я хотел на тебя, Ливадия,
и в памяти плебейской
не станет вырисовываться
дворцами с арабесками
Алупка воронцовская.

Дубовое вино я
тянул и помнил долго.
А более иное
мне памятно и дорого.

Волны мой след кропили,
плечи царапал лес.
Улочками кривыми
в горы дышал и лез.
Думал о Крыме: чей ты,
кровью чужой разбавленный?
Чьи у тебя мечети,
прозвища и развалины?

Проверить хотелось версийки
приехавшему с Руси:
чей виноград и персики
в этих краях росли?

Люди на пляж, я - с пляжа,
там, у лесов и скал,
«Где же татары?» - спрашивал,
все я татар искал.

Шел, где паслись отары,
желтую пыль топтал,
«Где ж вы, - кричал, - татары?»
Нет никаких татар.

А жили же вот тут они
с оскоминой о Мекке.
Цвели деревья тутовые,
и козочки мекали.

Не русская Ривьера,
а древняя Орда
жила, в Аллаха верила,
лепила города.

Кому-то, знать, мешая
зарей во всю щеку,
была сестра меньшая
Казани и Баку.

Конюхи и кулинары,
радуясь синеве,
песнями пеленали
дочек и сыновей.
Их нищета назойливо
наши глаза мозолила.
Был и очаг, и зелень,
и для ночлега кров...

Слезы глаза разъели им,
выстыла в жилах кровь.

Это не при Иване,
это не при Петре:
сами небось припевали:
«Нет никого мудрей».

Стало их горе солоно.
Брали их целыми селами,
сколько в вагон поместится.
Шел эшелон по месяцу.
Девочки там зачахли,
ни очаги, ни сакли.
Родина оптом, так сказать,
отнята и подарена, -
и на земле татарской
ни одного татарина.

Живы, поди, не все они:
мало ль у смерти жатв?
Где-то на сивом Севере
косточки их лежат.

Кто помирай, кто вешайся,
кто с камнем на конвой, -
в музеях краеведческих
не вспомнят никого.

Сидит начальство важное:
«Дай, - думает, - повру-ка».
Вся жизнь брехнею связана,
как круговой порукой.
Теперь, хоть и обмолвитесь,
хоть правду кто и вымолви, -
чему поверит молодость?
Все верные повымерли.

Чепухи не порите-ка.
Мы ведь все одноглавые.
У меня - не политика.
У меня - этнография.
На ладони прохукав,
спотыкаясь, где шел,
это в здешних прогулках
я такое нашел.

Мы все привыкли к страшному,
на сковородках жариться.
У нас не надо спрашивать
ни доброты ни жалости.

Умершим - не подняться,
не добудиться умерших...
но чтоб целую нацию -
это ж надо додуматься...

А монументы Сталина,
что гнул под ними спину ты,
как стали раз поставлены,
так и стоят нескинуты.

А новые крадутся,
честь растеряв,
к власти и к радости
через тела.

А вражьи уши радуя,
чтоб было что писать,
врет без запинки радио,
тщательно врет печать.

Когда ж ты родишься,
в огне трепеща,
новый Радищев -
гнев и печаль?

1959

Євген ЗАХАРОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини