Голландська влада не пустила голландського хлопця вчитися в Україну. Не можу не поділитися з вами цією історією, бо я насправді від неї тащуся. Але все по порядку.

Денніс Сміт, так звати 17-річного хлопця, співає. Коли йому було 10 років він уперше приїхав в Україну в Артек, щоб виступити там на фестивалі, бо він переможець багатьох пісенних конкурсів. Приїхав - і пропав хлопець. У ньому забурлила кров, яка має українське коріння. Мабуть та кров, потрапивши на рідну землю, увімкнула хімічну реакцію. Бо з того часу голландська дитина стала мріяти про Україну. Раз у рік він на канікулах приїздив на землю дідів, і коли йому виповнилося 17 років, він твердо вирішив, що хоче жити в Україні і поступити вчитися в музичне училище Глієра в Києві!

І що? А нічого. Голландська влада сказала: "Деннісе, ми любимо Ураїну і українців, але ми тебе туди не пустимо, бо не гарантуємо твоєї безпеки, бо там війна!" Як Денніс не плакав - не пустили.

Уявляєте?! Як голландська влада оберігає своїх громадян? Мова ж іде не про десятки-сотні людей (згадайте, як у нас не те що не пускали, а тисячами ПОСИЛАЛИ в Афган, в країну, де йде війна). Мова йде про одну маленьку (здавалося нікому непотрібну) людинку!

Коли мене питають, що я там забула в тому Євросоюзі, хочеться відповісти: "Та нічого я там не забула. Навіть, якщо і не вступимо, хай вони (а не ми) чухають собі голову. Але я хочу жити так, як там! Щоб так, як там, наші громадяни відчували захист своєї держави!"

Денніс зараз вчиться в консерваторії в Чехії. Ну а нам, друзі, ще багато роботи - закачати рукави та й збудувати СОБІ таку державу, щоб НАМ у ній було затишно. Чи ви думаєте нам хтось прийде збудує?