Так сталося, що подивитись конференцію Наді в повному обсязі я зміг тільки зараз. До цього я був змушений читати або окремі цитати, або "аналітизми" нашої блогосфери - які, в більшій частині своїй, є домашніми заготовками, а не логічними висновками на базі сказаного Надею. На це вказують дві системні помилки, які вони роблять.

Перша помилка: вони поняття не мають, що таке Надя Савченко, і аналізують в кращому разі її окремі вислови. Або присутність чи відсутність "маркерних" фраз. Тоді як треба аналізувати в цілому, і дивитись не стільки на те, що саме вона каже, скільки як вона говорить, як формулює судження, і які цілі ставить. А для цього треба прослухати всю прес-конференцію і сприймати її як розвідку боєм, яку веде професійний солдат, задача якого - не стати "королем гори" (де його тут же зніме перший-ліпший снайпер), а виграти війну. А для цього треба чітко розуміти своє місце на полі битви, і яка зброя у вас напохваті.

Друга помилка: вони сприймають Надю, як звичайного "нового політика", яким рухають лише амбіції (часто завищені) і інстинкт політичного самозбереження. Ось звідки постійна присутність в "аналітизмах" теми "конфлікту супер-альф" між Тимошенко і Савченко.

Однак Надя - не "новий політик", вона, як я уже казав в попередній своїй статті, є новим явищем. А значить, і мотиви її треба оцінювати інакше. Також необхідно забути чисто технологічні штучки, граючи на амбіціях Наді Савченко. Безумовно, поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Але ще гірший той солдат, який генералом хоче стати завдяки тиловим ігрищам, подарунку "спонсора" або підсиджуванню когось, а не своїм подвигам і заслугам.

Тепер давайте уважно придивимось до того, що цікавого було на цій конференції. Я не буду аналізувати все, зупинюся тільки на тому, що вважаю ключовим.

Перш за все, перед нами цілісна особистість, яка доволі чітко представляє собі, чого хоче, і цілком адекватно представляє собі своє місце в політикумі. Надя - не новий, щойно приведений, випускник спеціальності "менеджмент і маркетинг", які заполонили наш медіа-простір, і претендують на збірний образ "нового політика". Саме цю помилку зараз будуть робити більшість політологів - вони будуть оцінювати Савченко по вже звичним лекалам подібних "молодих да ранніх".

З такими людьми у нас уже научились "працювати". Їх амбіції спочатку підігрівають: змушують повірити в те, що вони достойні високих посад (навіть найвищих) і що їм не треба ані освіти, ані навчання, щоб займатись реформами. Що вони є значущими фігурами не в силу своїх здібностей та компетенції, а самі по собі. Після цього їм підсовують посаду їм не по силах, і або перетворюють на ширму, або очікують першої помилки - і змішують з багном. Саме таким способом нейтралізували практично всіх волонтерів. Ця схема дуже яскраво простежується на прикладі, наприклад, Юлії Марушевської. Вона навіть заявила, що для роботи профільна освіта непотрібна, пригадуєте?

Надя Савченко на цій прес-конференції чітко заявила: вона не буде розмінюватись на амбіційні фантазії. Вона адекватно представляє собі обсяги нашого політикума, і свою ступінь обізнаності в ньому. Їй доведеться багато чому научитися. Нічого не буде приймати на віру, і братись за щось, поки не сформує свою власну думку і обдумає, як має діяти. Більше того, із усіма політиками тільки збирається знайомитись по-справжньому, оцінювати їх і перевіряти на міцність. Марк Фейгін в своєму інтерв'ю зауважив, що спілкування із Надею більше схоже на дуель: вона часто агресивно реагувала на речі, очевидні для інших, але незрозумілі для неї, і необхідно мати неабияке терпіння, аби пройти через подібний тест. Зате після десятої чи двадцятої гарячої суперечки почне викристалізовуватись справжня дружба і справжня довіра.

Пам'ятаєте, Сераф в "Матриці" говорить Нео: щоб по-справжньому пізнати людину, треба із нею спершу поборотися?

Це те, про що я писав в своїй попередній статті: Надя буде шукати того, кому зможе довіряти по-справжньому. А нашим політикам доведеться конкурувати за її довіру, причому тут не підійдуть вже звичні для нашого політикума методи. Хоче чи не хоче наш політикум, а йому доведеться почати поважати контракти, учитись демонструвати уміння довіряти і виправдовувати довіру. Тільки із такими людьми вона стане розмовляти відверто, і тільки з такими людьми буде працювати.

Свою першу ціль вона артикулювала теж чітко. Враховуючи поки що низький рівень її компетенції в політикумі загалом, вона буде займатись питанням звільнення політв'язнів. Задача не із простих сама по собі, а в українському вимірі - одна із "токсичних", якою не хоче займатись практично ніхто. Тим паче, що в Україні уже є і новітні політв'язні, які сидять лише тому, що комусь знадобився цап-відбувайло, або "сигнал", наприклад, волонтерському руху. Отже, доведеться воювати як на зовнішньому фронті, так і на внутрішньому.

Надя взялась за цю задачу не лише тому, що знає ситуацію "зсередини", і не лише тому, що як уже звільнена, повинна допомогти іншим.

В цій задачі, як в магічному дзеркалі з "Нескінченної історії", відобразяться істинні мотиви політиків, і проявиться їх істинна сутність. Як проявиться й істинна сутність самої Наді, і здатність її бути бійцем політичного фронту.

Ви досі думаєте, що перед вами чергова легковірна дурочка, від якої можна відкупитись декоративною, "спеціально під неї", посадою?

Рекомендую уже зараз полишати ці мрійки. Легких задач вона не шукатиме, і тестуватиме себе так само суворо, як і інших.

Важливо ще розуміти от що: досягти мети можна або легким (але не дуже чистоплотним) або важким (але правильним) способом. Цю різницю Надя чітко розуміє, і готова йти важкою дорогою, ретельно вибираючи не лише ціль, але й методи. Це теж прозвучало чітко і ясно. Для нашого політикума це теж новела - адже у нас вважається, що ціль виправдовує засоби. І якщо треба зрадити - зраджують, не коливаючись. Треба штовхнути невинного - його не тільки штовхнуть, але й доб'ють. Доцільно обдурити - брехатимуть так, що змішають небо і землю. Все це Наді, як людині зі сторони, дуже рельєфно буде видно. І вона буде оцінювати: хто готовий відмовитись від практики легких шляхів, а хто хоче її зберегти.

Нарешті, не слід забувати, що Надя - це вибух з минулого. Здавалось, всього два роки пройшло, а які зміни відбулись в українцях. У них вже погас пасіонарний запал, вони знову повернулись до свого звичного напівсонного стану зневіри, і перестали бажати неможливого.

Не останню роль в цьому зіграла українська інформаційна політика, яка замість будити почуття держави, почуття громадянина, вирішила людей приспати і знову зробити їх слухняними радянськими громадянами, які сліпо довіряють владі. Зараз вони знову повертаються в свій звичний стан, пригадують ретельно створені для них політтехнологами "рятівні кола" у вигляді стандартних фразочок - "ми окремо, влада окремо", "всі вони однакові", "ми проти всіх, і будемо очікувати приходу Невідомого Примарха". Вони так уже прожили цілих чотири роки тиранії Януковича, і тепер готуються так само переживати "епоху економічної обгрунтованості".

Надю цей потужний удар по масовій психіці обійшов. Парадоксально, але тюрма законсервувала в ній те найкраще, що спалахнуло в людях в ту далеку епоху Майдану. Вона досі вірить в неможливе, і хоче цього. Ув'язнення завжди здирає з людини все поверхневе, і проявляє все істинне. Ось чому Надю так боялись слідчі в Росії. І ось чому її має боятись наш політикум. Адже вона із собою знову принесе уже забуте бажання змін, бажання творити, бажання перевертати все догори дригом, тому що так правильно. Люди будуть дивитись на неї, і запитувати себе: а коли це ми забули, що так можна?

Ось чому, перебравши всі звичні методи, наші "володарі думок", нарешті, згадають один старий перевірений спосіб. Вони створять "віртуальну Надю", із гіпертрофованими вадами і відверто придуманими недоліками, і змусять колективне несвідоме в це повірити. В хід піде все: "байки однополчан", фейкові профілі, де від її імені будуть робитись пафосні заяви, "інсайди" (які, як ми знаємо, є частиною інформаційної війни), з яких ретельно конструюватиметься негативний образ і накачуватиметься антирейтинг. По повній буде використано період, протягом якого Надя буде знайомитись із обов'язками, і входити в курс справи.

Щоб на той час, коли вона відчує сили для публічної роботи, в людях уже було закладено безумовні триггери. Аби як тільки відкриє рот - зразу в голові клацало: "неповносправна", "неврівноважена", "агент Кремля", і навіть "лесбіянка" - щоб подальші слова до сприйняття уже не доходили.

Це улюблена робота наших медіа: вони давно розучились інформувати громадян, зате добре научились у своїх російських колег громадянам промивати мозки. Про це багато може розказати Юлія Тимошенко, проти якої вся ця машина працює уже більше десяти років, із мільярдним бюджетом і залученням кращих спеціалістів з чорного піару. І я думаю, вона розкаже про це Наді. А та буде робити висновки. Втім, уже робить - не дарма сказала на своїй прес-конференції, що тепер їй слід готуватись до каміння в спину.

А наша справа - цю чортову шарманку ламати і не давати їй заколисати і себе, і суспільство.

І наостанок, можливо, цю тему не варто поки що чіпати - все-таки Надя іще знаходиться в процесі вибору, але я все-таки скажу кілька слів.

Зверніть увагу на іще одну дрібницю: Надя розпочала конференцію із організації роботи, і розподілу повноважень. Не замкнула конференцію на собі, а запропонувала задавати питання всім присутнім в президії відповідно їх компетенції. Це уже потім журналісти перевели прес-конференцію в звичний їм формат.

Сама Савченко мислить собі діяльність як спільну роботу, де кожен відповідає за свою частину задачі, і кожен може покластися на соратника. Ось чому будь-які спроби поставити її на чолі чергового політичного проекту будуть марними. Савченко буде шукати команду, в якій вона зможе знайти своє місце, і в якій зможе завоювати собі довіру і авторитет.

А тепер подивіться на більшість партій - як парламентських, так і "громадсько-активістських". Вони організовані не по принципу команди, а по принципу омерти. В них ніхто нікому не довіряє, а тримає їх разом лише отой самий інстинкт політичного самозбереження. Як тільки крісло під лідером такої партії починає хитатись, вони тут же перебігають в більш вигідні місця. Просто уявіть, як це виглядає з точки зору Наді: це все опереточні армії, де при першому ж реальному пострілі весь особовий склад розбіжиться, хто куди, причому декотрі можуть злиняти навіть до армії противника.

Так що я б рекомендував всі політичні проекти із маленьким терміном напіврозпаду розслабитись і навіть не турбуватись. Краще витратити вже заготовлені фінанси та ресурси на побудову власної низової структури, налагодження контакту із народом, і на перехід із віртуально-телевізійного простору в реальний.

Інакше в Новій Республіці вам не світить навіть рівень сільради.