Російські ліберали так і не усвідомили, що ж сталося з нашою прекрасною країною за останні три роки. Вони їдуть сюди, звично везучи свою розчинену у "правах людини" імперську пиху, яка проявляється не в агресії (як у московських шовіністів), а у зверхності і м'якій зневазі, мовляв, "...ех, вчити вас ще і вчити цивілізованості та демократії, але нічого, ми постараємося, оцей ваш пацанячий націоналізм потроху вилікуємо, і знову заживемо як добрі сусіди, забудемо все важке, наче й не було".

Кавказці, наприклад, уже відучили російських лібералів від такої поведінки. Коли ті їдуть у Чечню або Дагестан, вони попередньо сканують ситуацію, з'ясовують, хто тут головний, хто за них поручиться у непередбачених випадках, уважно вивчають, що можна говорити, а що ні, і на місці фільтрують свій базар через чайне ситечко. А коли вони їдуть в Україну, їм усе ще здається, ніби це спокійна провінція з галушками. І потім нервово хіхікають, озираються в пошуках міліції, розгублено-ображено дують губи, якщо їм несподівано прилітає за необережне слово – "што ж ви такоє творітє, імєю же право на мнєніє!"

Нічого, рано чи пізно до них дійде.