Нещодавній скандал навколо програми Савіка Шустера несподівано нагадав мені події кількарічної давності. Я живу в Іспанії вже більше 14 років. Коли починаєш з нуля нове життя у новій країні, то мусиш відмовитись від багатьох речей: від спілкування з родиною, від можливості чути скрізь рідну мову, від звичної їжі, від рідних пейзажів, від запахів квітів.

На новому місці відчуваєш самотність і не дивлячись на самотність, не поспішаєш приймати у свою душу нових знайомих. Давно відомо, що найкращих друзів ми знаходимо у дитинстві та юності. І буде великим щастям, якщо ти їх не розгубиш по дорозі життя. Чим старшими ми стаємо, тим критичніше оцінюємо людей і тим більше недоліків знаходимо у них. Тому знайти друзів у зрілому віці - задача нелегка, планка піднята досить високо.

Шукати друзів у Іспанії доводилось спочатку серед українців, адже спілкування з іспанцями відбувалося суто з робочих питань. Без мови яке могло бути спілкування з іспанцями? Потрібно сказати, що серед перших "переселенців-українців" до Іспанії було кілька спритників, які торгували «роботою». Це був досить успішний бізнес. Дехто з українців так полюбив цей "бізнес", що думав, що легкі гроші будуть пливти рікою весь час. Але заробітчани швидко вивчили мову і навчились самостійно шукати роботу.

Саме у розпал "бізнесу " я познайомилась з одним чоловіком, який мав дуже цікаву історію. Назвемо чоловіка Павлом. Павло приїхав до Іспанії зі своєю родиною і зі своєю літньою матір'ю із Севастополя. Матір Павла повернулась на свою батьківщину. Виявилось, що вона була іспанкою і супроводжувала у вісімнадцятирічному віці іспанських дітей до СРСР під час громадянської війни в Іспанії, а потім не змогла повернутись додому, в Іспанію. Молодій іспанці довелось жити у Казахстані. Там вона одружилась з німцем. У них народилось п'ятеро дітей. Потім ця іспанка розвелась зі своїм німцем і переїхала до Криму. У кінці 90-х років ця мама-іспанка з трьома дітьми та з їхніми сім'ями переїхала на постійне проживання до Іспанії.

Я познайомилась з Павлом. І мушу сказати, що з перших хвилин знайомства було зрозуміло, що Павло дуже розумна, освічена та порядна людина. Усе у спілкуванні з Павлом було добре. Якщо комусь була потрібна допомога, Павло робив усе можливе, щоб допомогти і без грошей. А в Іспанії того часу допомога з боку українців у багатьох випадках була платна. Таких людей як Павло я зустріла у своєму житті небагато.

Усе у спілкуванні з Павлом було добре, доки розмова не торкалась питання України і теми кримських татар. Щодо кримських татар, то розумний освічений Павло вважав їх усіх головорізами і вважав, що у Криму немає місця татарам. Ніяких моїх аргументів він не чув. І це при тому усьому, що його тато був німцем і також постраждав від радянського режиму. Не дивлячись на те, що спілкування з освіченою людиною - то завжди свято, спілкування з Павлом ставало усе більш проблемним.

Одного разу ми з Павлом розсварились остаточно. Якось у нас зайшла мова про український паспорт. Павлові не подобалось, що український паспорт не вказує його національності. Йому було неприємно, що за паспортом він був громадянином України, тобто українцем. Я не знаю, яку національність записували Павлові у радянському паспорті, але думаю, що Павло не відчував себе ні німцем, ні іспанцем, він себе відчував росіянином. Мене найбільше вразило та образило те, що він гидував національністю українця, йому це вважалось чимось негідним, принизливим, недостойним.

Я вигнала Павла з хати.

Потім мій чоловік намагався якось налагодити стосунки з Павлом, але так нічого з того й не вийшло. Ми втратили друга. Ось тоді я зрозуміла як радянська пропаганда отруює людські душі. Зрозуміла, як ця пропаганда висушує людське єство, і зрозуміла, що радянська пропаганда була антиукраїнською, антиусе, вона була проросійською.

І тепер щодо Шустер Live. Я в Іспанії дуже ціную правдиві українські засоби масової інформації. Коли я відкрила для себе цю програму, то дуже чекала п'ятниці, щоб подивитись шоу. Хоч цю програму багато людей критикує, говорить про її недоліки, я вважаю, що програма дає більше позитиву ніж негативу. Там можна дізнатися багато інформації про корупціонерів, про злочинців і, я думаю, що вода камінь точить і потихеньку зміни у суспільстві будуть продовжуватись.

Коли Савіку Шустеру не дали дозвіл на роботу в Україні, мене це вкрай обурило і я засіла в інтернеті, даючи гнівні коментарі цій події. І звичайно дивилась Шустер Live. І ось тут мене просто вразив той момент, коли Савік Шустер під час однієї передачі багато разів повторив що він себе відчуває європейцем. Наголошував на цьому кілька разів. Я чекала, що в якийсь момент він якось пов'яже себе з Україною, скаже що він відчуває себе у якійсь мірі українцем. Але я сподівалась марно. Європеєць Шустер ні на йоту не відчував себе українцем. І тут я згадала Павла, який міг стати мені другом, але якому було соромно бути українцем, і тому другом не став.

І також нагадались випадки з мого дитинства. Я вчилась у російській школі. Директором школи був росіянин, Попов С.А. Він був істориком, розумним та гарним викладачем і любив наводити приклади на реальних фактах. Тому він досить часто запитував нас, якої ми національності. Першими піднімали руки росіяни, другими українці, а потім йшли румуни, євреї, поляки. І мені чомусь завжди було заздрісно, що я не могла підняти руку, коли питали, хто з нас росіяни. І у той же час раділа, що мені не потрібно піднімати руку, коли питали, хто є румуни чи євреї. Якось після уроків я йшла додому з однією дівчиною, старшою за мене на два роки і, видно, ми теж говорили з нею про російську національність. І ця моя співбесідниця сказала, що хоч вона і записана українкою, але насправді вона росіянка. Просто, пояснювала вона, їі тато, коли виробляв паспорта, поміняв їхнє російське прізвище Харченков на українське Харченко. Я тільки набагато пізніше, коли згадала цю розмову, зрозуміла, що щось таке відбувалось у нашій російській школі в Україні, що українські діти чомусь соромились бути українцями і хотіли бути росіянами.

Я не знаю, у якій школі вчився європеєць Шустер, але мені дуже прикро, що він так старанно підкреслює, що він не має і не може мати нічого спільного з Україною. Я не сперечаюсь, що пан Шустер - талановита людина. Це він довів усім і давно. Так само я розумію, що після Росії він не міг би розпочати свою кар'єру у якійсь європейській державі, тому що там його ніхто не чекає, тому що вік, тому що мова і т.д. Так само, думаю, не треба так вже ображатись, що він не намагається розмовляти з глядачами українською. Хоча, думаю, багато глядачів за це були б йому дуже-дуже вдячні і, думаю, він розмовляв би набагато краще Азарова. Але якщо пан Шустер вже вибрав собі такий імідж, то хоча б його команда могла б розмовляти тільки українською. Мудрий пан Шустер мав би усвідомлювати, що він тільки тому може жити, працювати, вільно висловлюватись в Україні, що українці, які вибороли собі право бути українцями, зберегли українську мову, а через неї волю, право на свободу, право на вибір. Якби усього цього не було, не було би України. Україна була б територією «руского міра». І Шустеру довелось би жити дійсно у Європі, тільки довелось би йому заробляти на хліб менш цікавою роботою.

Невже п.Шустер не розуміє, що одним з завдань засобів масової інформації в Україні є відродження усякими способами і шляхами української мови? Там, де відродиться українська мова, там загине «рускій мір». Про це також мають пам'ятати п.Ю.Бутусов, п.С. Лещенко, які так чудово розмовляють українською, але так послужливо переходять на шоу на російську. Не пригадую прізвищ учених, які на собі проводили експерименти, щоб дослідити вакцини. Робили це заради людей, заради науки, заради майбутнього, ризикуючи власним життям. Невже так важко заради майбутнього України перейти на українську?

Чому ведуча щоденного Шустер Live так запопадливо переходить бігом на російську, коли її опонент розмовляє українською? Це така інструкція п.Шустера? Чи може п.Шустер ходив до тієї самої школи що й я? Але я вже давно пройшла той етап, коли мені хотілось бути росіянкою. Я вже давно пишаюсь мужньою історією мого народу. Впевнена, авторитетні журналісти, артисти, політики, відомі люди зроблять велику послугу Україні, якщо почнуть розмовляти українською. Їх приклад будуть наслідувати. І сподіваюсь, що наше керівництво теж буде проводити свої засідання українською і, що у наших посольствах, зокрема у іспанському, співробітники на роботі будуть спілкуватись саме мовою тієї держави, яку вони представляють за кордоном. Бо коли дзвониш до Посольства України в Іспанії і чекаєш, поки тобі нададуть відповідь на твоє питання, чуєш як співробітники посольства спілкуються між собою виключно мовою країни, яка вбиває українських воїнів.

P.S. Я іноді продовжую дивитись щоденні програми Шустер Live. П'ятничні вже перестала. Щось надто п.Шустер мене образив.