"Реформувати не можна залишити як є", – де поставити кому в цьому реченні ще цієї сесії має визначитися парламент. Адже в понеділок президент вніс до Верховної Ради нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів". І тепер дискусія щодо судової реформи з теоретичної площини переходить у цілком практичну.

Те, що змін до Конституції (в частині правосуддя) не достатньо, аби реформувати нинішню судову систему, було очевидно від початку. Адже норми, передбачені змінами до КУ (N3524), по суті змінюють лише назви судових органів, а не запроваджують механізм заміни суддів (які власне і є головною причиною відсутності в судах правосуддя).

Тому намір влади до ухвалення конституційних змін, вдосконалити галузеве законодавство щодо судів – швидше плюс, ніж мінус.

Проте, поспіхом ухвалюючи закон, що "доповнить" судову реформу, ми можемо потрапити в ту ж пастку, в яку потрапили "реформуючи" ГПУ. Коли зміни до закону "Про прокуратуру" протягли під гаслами "хто не голосує, той зрадник", і створили "нове самоврядування" прокурорських органів зі старих прокурорів.

Я сподіваюся, що депутатам дадуть передбачений регламентом час, аби вивчити запропоновані президентом зміни до закону "Про судоустрій і статус суддів", і належним чином розглянути їх у профільних комітетах, а в разі потреби – вдосконалити (зауважу, що під словом "вдосконалення" маю на увазі посилення норм Закону, а не їх вихолощення задля двоякого тлумачення).

Щоб зараз не перетворювати дискусію про надважливу реформу в черговий фарс, хочу викласти те, як ми з колегами з "Народного контролю" бачимо зміст фінальної редакції законопроекту "Про судоустрій і статус суддів" (і яку готові підтримувати).

Перше – двохетапна переатестація всього суддівського корпусу.

І етап – електронне тестування (це унеможливить втручання людського фактору і мінімізує можливість маніпуляцій із результатом тестування);

ІІ етап – незалежна перевірка відповідності рівня життя офіційним доходам суддів (проводитиме НАЗК та громадський орган).

Друге – закріплення норми, за якою повноваження суддів, котрі протягом року ухвалили понад 30% рішень, які потім скасували суди вищої інстанції – припинятимуться автоматично. Це дасть змогу викорінити корупцію із судів першої інстанції.

Третє – зменшити вплив президента у процесі призначення суддів. Ми наполягаємо, щоб у разі, якщо глава держави в 30-денний термін не видає указ про призначення судді на посаду (на підставі подання ВРП), право підписати такий указ отримує голова Вищої ради правосуддя. Це дасть змогу уникнути того колапсу, що є зараз, коли за два роки президент не призначив жодного нового суддю (попри всі розмови в АП щодо важливості оновлення складу суддівського корпусу).

Четверте – створення Антикорупційного суду (як вищого спеціалізованого), який розглядатиме справи за результатами розслідувань новостворених антикорупційних органів. У протилежному випадку є ризик, що топ-корупціонери так і не опиняться за ґратами, якщо їхню долю вирішуватимуть такі суди як, наприклад, сумнозвісний Печерський.

П'яте – доцільно позбавити Всеукраїнську конференцію прокурорів права обирати своїх членів Вищої ради правосуддя, і передати його з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Саме таким чином вдасться зменшити вплив заполітизованої і недореформованої прокуратури на судову систему.

Якщо ж ці норми будуть якісно імплементовані в Законі "Про судоустрій і статус суддів", то навіть з тією недолугою редакцією змін до Конституції (в яких, слава Богу, вдалося відвоювати норму про призначення Генпрокурора парламентом, а не президентом) – ми нарешті зрушимо з мертвої точки та почнемо перезапуск системи правосуддя. Відтак зможемо змусити "слуг Феміди" служити закону, а не "портретам президентів" на доларових банкнотах.