Було нечемно називати поважних людей неграмотними, низькоінтелектуальними та звинувачувати прямо їх у корупційних діях. У мене навіть в голові такого не було. Не подумайте). Просто хочу описати свої враження від статті в "Голосі України", яку мені прислав сервіс Google Alerts за щоденним пошуком оновлень в інтернеті за словами "Василюк Олексій". Виявилось що ціла шпальта газети зайнята статтею про те, що ми з колегами хочемо знищити природу Київщини, створивши тут новий національний парк. Матеріал є тут. 

Отож, стаття журналіста Віктора Кургана "За бажанням «кращого» знову вийде «як завжди», або Перспективи серйозної екологічної кризи" Голос України, №96 (6350), четвер, 26 травня 2016).

Матеріал присвячений питанню створення національного природного парку "Приірпіння та Чернечий ліс", що запропонований групою науковців на території лісів Боярської лісодослідної станції (структура Національного університету біоресурсів та природокористування). Стаття носить відверто замовний характер, висвітлює позицію лише з боку лісівників, що налаштовані на використання лісів Боярської ЛДС для отримання деревини (про це чотири рази прямо сказано в публікації); грубо перекручує деякі факти; окремі частини статті прямо суперечать одна одній; чимало фактів взяті зі слів низькокваліфікованих у питанні створення природно-заповідних територій лісівників і подані автором статті, не розбираючись, як беззаперечний факт. Врешті, стаття кількаразово агітує проти державних пріоритетів у галузі охорони навколишнього природного середовища, що затверджені чинними нормативно правовими актами рівня Законів України та Указів Президента України. Крім того, матеріал умисно наголошує на неіснуючих нормах законодавства. Важливо сказати і те, що наукове обгрунутвання щодо створення національного парку, проти якого так обурюється, в один голос з героями статті, її автор, навіть не подане до жодного державного органу. На превеликий жаль, "замовники" публікації ввели редакцію в оману, запропонувавши написати статтю проти документу, якого на цьому етапі навіть офіційно не існує.

Вказані показники якості та змісту статті є неприпустими для "Голосу України", як газети Верховної Ради України. Наявність таких матеріалів робить із цієї без сумніву поважної газети – "жовте" видання дрібного розливу, яке дозволяє собі публікувати замовні матеріали обсягом у цілу шпальту. Зокрема, йдеться про такі моменти.

Лід-текст:

1. Стаття називає створення територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (рішення про оголошення таких приймає лише Президент України) – "перспективою серйозної екологічної кризи" (підзаголовок), "деструктивною пропозицією" (лід-текст) та запорукою того що "лісу на Київщині точно не буде" (остання фраза статті). Тобто саме ця думка є центральним посланням матеріалу, найважливішим для замовника статті.

2. Не пояснюючи суті теми, якій присвячено публікацію, автор починає її з фрази, яку "...кинув з опалу один з лісівників", не називаючи його. Поряд з невідомим лісівником в лід-тексті згадується, що до редакції звернувся ректор НУБІП Станіслав Ніколаєнко. Про протистояння навколо теми статті, інші позиції – ні слова. То що ж стало причиною її написання? Невідомий лісник, волання якого випадково почув журналіст газети Верховної Ради України, чи прохання ректора НУБІП, про якого згадано лише на початку статті (і якому журналіст чомусь не зміг відмовити у написанні замовної статті)?

Перша колонка:

3. В першому абзаці основного тексту вже йдеться про "аркуші з аргументами за і проти нацпарку", що "поклали на стіл перед" автором статті в університетському Науково-навчальному інституті лісового і садово-паркового господарства, якому номінально підпорядкована Боярська ЛДС. Що привело журналіста в інститут – незрозуміло. Разом з тим, він переконливо, не називаючи подробиць каже, що на "аркушах" налічується шість аргументів за створення нацпарку і десять – проти. Що за аргументи за і проти – перелічувати автор за потрібне не вважає і просто констатує, що проти парку аргументів більше. Отож, національний парк – це не є добре.

4. Як приклад аргументу "за" нацпарк наводиться виявлені авторами наукового обґрунтування "11 видів червонокнижних птахів та 24 види рослин" (хоча насправді в обґрунтуванні, підготовленому науковцями відповідно до норм законодавства, йдеться про три види червонокнижних комах, один вид плазунів, два види птахів, п'ять видів ссавців; при цьому обґрунтування описує також 129 видів, занесених до Бернської, 43 – занесених до Боннської конвенцій, що ратифіковані Україною та 151 вид із Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи). Очевидно, що автор пише про переліки рідкісних видів в обгрунтуванні, якого сам не бачив. Проте, як аргумент проти якості обґрунтування створення національного парку, він вказує, що "в рамках сертифікаційних процедур співробітниками Боярської ЛДС спільно з науковцями ННІ лісового і садово-паркового господарства та громадськими організаціями проведена робота з виділення лісів високої охоронної цінності, в яких визначено оселища та ареали поширення значно більшої кількості видів тварин і рослин, аніж зазначено представниками Національного екологічного центру України". Зважаючи на вимогу статті 11 Закону України "Про Червону книгу України", "перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення". Тож автори сертифікації БЛДС мали самостійно виділити місця поширення цієї "значно більшої кількості видів" в особливо цінні лісові ділянки, що вилучаються з господарського використання та запропонувати їх заповідання.

5. Автор статті зазначає, що "не згодні в університеті і з тим, що створення парку зупинить масову вирубку сосняків, забезпечить охорону та захист цінних лісових масивів, як переконані активісти НЕЦУ; рубки соснових насаджень, в тому числі санітарні, призначаються за їхнім станом на підставі відповідних обстежень із залученням лісопатологів, екологів, науковців тощо". Акцентуючи на цьому, в університеті запевняють, що уникнути їх неможливо, це вимушений захід насамперед через масове всихання сосни. До того ж ця проблема зачіпає не лише Боярську ЛДС, а й Україну загалом та інші країни помірної зони Європи». То все ж... не згодні з тим, що створення нацпарку здатне зупинити рубки, чи все ж просто не хочуть цього? Очевидно друге, оскільки цьому питанню присвячена вся основна думка другої та третьої колонок статті.

Друга колонка:

6. "Боярська лісодослідна станція в тому числі (і без перебільшення – насамперед) – головна виробнича база практик студентів, яка дає змогу максимально готувати фахівців лісової галузі до роботи", – каже автор і нарікає, що в разі створення нацпарку не буде видатків на НПП. Разом з тим, варто наголосити на вкрай низькому пропрацюванні теми автором, адже відомо, що чимала кількість природно-заповідних територій працюють в структурі освітніх установ, наприклад Канівський природний заповідник в структурі КНУ імені Тараса Шевченка, природний заповідник "Розточчя" – в структурі Львівського лісотехнічного університету, більшість ботанічних садів України тощо. Створення національного парку в БЛДС не стане вилученням території у НУБІП та зменшенням фінансування, як пише автор, а також не призведе до того, що територія перестане бути придатною для студентських практик. Так, чимало національних парків приймають студентські практики.

7. "Заперечують ідею національного парку не лише співробітники НУБІП, а й представники інших відомств, структур, господарств". Це висловлювання автора статті викликає особливий інтерес та викриває заангажованість статті. Наразі наукове обґрунтування не подане ні до Мінприроди Україні, ні до жодної іншої державної установи. Автори обгрунутвання не звертались до жодного державного органу по питаннях створення зазначеного у статті національного парку. Які саме "відомства, структури, господарства" можуть заперечувати проти цієї ідеї?

8. Наступне висловлювання, що подається у статті: "Важко сприймати аргументи ініціаторів створення національного парку, бо переважна більшість із них – не фахівці". Тут важливо відмітити, хто є авторами ідеї нацпарку, необачно названими автором статті "не фахівцями". Достатньо назвати кількох авторів, щоб зрозуміти, що автор не перевіряв цього необачного твердження. М. В. Богомаз, співробітник Державної екологічної академії післядипломної освіти, автор понад 40 обгрунутвань створення територій природно-заповідного фонду та низки проектів організації існуючих національних природних парків; Т. Л. Кучма, кандидат сільськогосподарських наук, старший викладач кафедри екології, Національний університет "Києво-Могилянська академія"; О. Д. Некрасова, кандидат біологічних наук, старша наукова співробітниця Відділу охорони та моніторингу тваринного світу Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, авторка обгрунтувань щодо створення низки національних природних парків; М. М, Перегрим, кандидат біологічних наук, співробітник ботанічного саду ім. ак. Фоміна, автор понад 20 обгрунтувань щодо створення заказників та національних природних парків; члени експертної групи Ukraine Nature Concervation Group А. В. Плига, К. В. Полянська, Є. П. Прекрасна – автори понад 60 обгрунтувань щодо створення заказників та національних парків, в тому числі 23 створених на Київщині; О. В. Василюк – молодший науковий співробітник Відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАНУ, член національної робочої групи з охорони природи (Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.10.2014 № 321), член науково-технічних рад національних природних парків "Слобожанський" (з 2012 р.) і "Гомільшанські ліси" (з 2012 р.) (Харківська область), член Координаційної ради з питань формування національної екомережі (Наказ екології та природних ресурсів УкраїниУкраїни №462 від 03.12.2015 "Про внесення змін до персонального складу Координаційної ради з питань формування національної екомережі") (з 2015 р.), член постійних комісій Київської ОДА з питань заповідної справи та з питань створення національних парків (Розпорядження голови Київської ОДА від 15.05.2009 №375 "Про деякі питання створення національних природних парківу Київській області") (з 2009 р); громадський інспектор з охорони довкілля (з 2004 р.); з 2010 року – автор понад 150 наукових обґрунтувань щодо створення територій природно-заповідного фонду (переважно підготовлених на прохання Міприроди та Київської ОДА). При цьому, важливо наголосити, що жоден з героїв статті не має жодного відношення ні до охорони природи, ні до державних органів, відповідальних за це питання.

9. "Статус національного парку виключає навіть санітарні рубки". Тут цікаво з'ясувати, на яку норму законодавства посилається автор, адже відповідні статті Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не передбачають таких заборон. Таким чином, на сторінках газети Верховної Ради України читачів дезінформовано про норми чинного законодавства.

Третя колонка:

Дуже дивними є низькокваліфіковані цитати директора науково-навчального інституту лісівництва, професора, академіка Лісівничої академії наук Петра Лакиди:

10. "Досить бодай одному з них почати всихати на тій чи іншій ділянці, і ця "нежить" поширюється на інші... отож – єдиним лікувальним засобом лишається "хірургія" – вчасно прибрати захворіле дерево». При цьому, достатньо відвідати будь-яку частину Боярської ЛДС, щоб побачити, що на її території ведуться масові промислові рубки, статистика яких перебільшує показники більшості лісгоспів Київщини".

11. "Країна йде в Європу – там 14 відсотків заповідних територій. В Україні десь заледве 5". Авторові варто б було перевірити такі очевидні цифри, названі паном Лакидою, адже насправді українським показником заповідності сьогодні є 6,5 %, а середнім у країнах ЄС – 18%, загалом по Європі – 15%. Зазначені показники фігурують у п'ятьох нормативних актах, змістом яких не цікавились ні пан Лакида, ні автор статті. Таким чином, читачі дезінформовані про зміст ще п'ятьох нормативних актів.

П'ята колонка:

12. Рівень ерудиції автора статті також вражає, оскільки він неодноразово в публікації дозволяє собі плутати терміни "національний парк" та "заповідник", що є зовсім різними по суті юридичними поняттями. Таким чином, читачів також вводиться в оману, неправильно трактуючи норми закону.

13. Останнє вагоме зауваження – використана в статті цитата Сергія Солохи – голови ДСЛП "Київлісозахист": "На таких гуртах як на Поліссі, має рости сосна,я к основна, найцінніша порода для народного господарства та екології. Адже це вічнозелене дерево, яке цілорічно трансформує кисень". Освічена людина, дотична до теми лісу, мала б знати, що основною породою на Поліссі є дуб звичайний, а не сосна, якою залісені території, на яких лісівниками в минулому були винищені діброви. Без коментарів лишимо радянський штамп про "народне господарство". Що мається на увазі під "цінністю для екології" – науки про співіснування живої і неживої природи? Ну і нарешті про трансформацію кисню: з чого й у що може трансформуватись кисень? Сучасна наука хімія не дає відповіді на це питання.

На завершення важливо додати, що саме навколо Боярської дослідної станції наразі розвивається велика кількість конфліктів щодо незаконних рубок, знищення існуючих заповідних об'єктів та незаконного надання ділянок лісу під забудову з погодженнями як керівництва НУБІП, так і керівництва самої лісодослідної станції. Розслідуванням цього питання займаються команди п'ятьох народних депутатів (в т.ому числі антикорупційного комітету) в тісній співпраці з громадами кількох населених пунктів, прилеглих до БЛДС.  

Проте газета Верховної Ради України публікує статті, що агітують проти державних пріоритетів з розширення природно-заповідного фонду, що визначені п'ятьма нормативними актами, а також вигороджують підприємство, щодо якого ведеться вивчення питання про причетність його керівництва до грубих порушень законодавства. Про це авторові статті очевидно нічого не відомо.