Мені не подобається думати, що книжки для літа - це обов'язково якісь дурниці. Зовсім не так. Веселі, легковажні, повітряні тексти - їх треба тримати на холодний, складніший час. Влітку не страшно читати сумні книжки, можливо, ті, від яких навіть можна буде плакати, - ефект завжди можна списати на несподіваний вітер, протяг з цілодобово прочинених дверей на балкон, тополиний пух, алергію на квіти. Книжки, від яких плачуть, до речі, роблять нас кращими - бо нагадують нам, що ми все ще м'які і живі всередині. Саме з таких книжок починається моє літо в #bookchallenge_ua.

1. "Молитва про Оуена Міні", Джон Ірвінг

Її можна запросто читати півліта, бо вона велетенська - але воно того вартує, бо за такі півліта можна прожити ціле життя американського хлопчика, з п'ятдесятих до вісімдесятих. Багато літ і зим чужої країни і чужої долі, чужої дружби, чужих взаємин з Богом і державою та стрімкими змінами суспільної моралі, чужу війну у В'єтнамі, чужий шлях від першої ерекції до відповідального кохання, шлях від усвідомлення себе і до смерті заради того, щоби когось врятувати, і ще тисячі подібних речей. Найдивовижніше, що робить з нами автор цієї книги, - пише про все це так, що можна пережити це глибоко і чуттєво, як власне життя. Годі шукати зворушливішої, особистішої, чуттєвішої книги. Після таких книг нічого чужого не лишається, розумієш, що все на світі твоє: всі сльози і чудеса, і взагалі весь світ також твій. Тільки влітку і можна дозволити собі так оголювати нерви.

2. "Дивний випадок із собакою вночі", Марк Геддон

В цій книжці немає ідіом і складних граматичних конструкцій, тому що автор намагається відтворити мову дитини з аутизмом, хлопчика, котрий вирішує написати книгу про розслідування загадкової смерті сусідського собаки. І так виходить, що ця проста книжка ще більше сумна, аніж могла би бути. Тому що все те, що ми розуміємо про світ, знаємо і сприймаємо про нього, заважає нам сфокусуватися, а якщо фокусуватися вибірково - навіть бодай і на тому, з якого боку на тарілці має лежати жовта їжа, а з якого будь-яка інша, - деякі речі чи події можуть виявитися дуже сумними. Чому, наприклад, хтось убив сусідського собаку? Куди, наприклад, поділася мама? Що, наприклад, таке прості числа? Що, наприклад, змушує людей змінювати вираз обличчя? І головне - чому світ такий великий, такий гучний і заплутаний і через що не можна щоразу, коли тобі страшно, дискомфортно і незрозуміло, просто згорнутися калачиком і де-небудь полежати?

3. "Оповідання про тварин", Ернест Сетон-Томпсон

Багато хто читав ці оповідання в дитинстві, і це +100 до того, наскільки вона сумна, коли ти дорослий - бо зі знайомими рядками в пам'яті ворушиться щось таке, що ми залишили далеко позаду, і що було неймовірно дорогим колись - окремий сонячний день, окремі слова батьків, окремі події, окремі люди, котрі вже, можливо, не з нами - все колись пережите асоціативно прив'язалося до читаної тоді книги. Все, що ми вже ніколи не переживемо знову. Але навіть якщо ви не схильні до ностальгії - я скажу вам, що життя тварин пізнавальне, але сумне. Можливо, саме тим, що тварини не сумують з усього того, що з ними стається, і тому нам доводиться сумувати замість них. А може - тому що на прикладі тварин простіше підіймати теми смерті, переслідування, втрати, звикання і вигнання з дорогих місць, і тому про це Сетон-Томпсон говорить особливо безжально.

4. "Танець радісних тіней" або інша збірка оповідань Еліс Манро

Тут все, здавалося би, просто. Література Еліс Манро - це крихкий дівчачий світ, або світ підлітків, або ще світ бідних, неосвічених, загублених людей, або світ самотніх дорослих. Тут і хлопці не запрошують танцювати, і мама шиє сукню ночами, і батько пристрелить стару кобилу, навіть якщо ти випустиш її потайки - батько все одно дожене і пристрелить. І брат раптом виросте і вже не потребуватиме твого захисту, і стара сусідка збожеволіє на окраїні зубожілого містечка, а ніхто й не помітить, і дерев'яні будиночки знесуть, щоб збудувати нові багатоповерхівки, а з ними і чиєсь життя, звичне, люблене - несуть і засадять молодими деревами. І головне - все це і ще багато детальних, дрібних буденних історій, - стається так коротко, так швидко в цих концентрованих оповіданнях, що починаєш відчувати, як ти ніби сам уже прожив багато-багато життів, а серце від них так швидко стало більшим, що вільне місце в ньому ще нічим не заповнилося, і тому його одразу заповнює сум.

Дуже добре прочитати такі книги влітку. Бо влітку завжди є чим потім зрадіти і втішитися.