Не зважаючи на реформи, що відбуваються в системі освіти, вона, по своїй суті так і залишається старою радянською системою з дешевим косметичним ремонтом. Не знаю як зараз, але кілька років назад до школи, що мала більш-менш добру репутацію, неможливо було вступити без додаткових умов: потрібно було або мати знайомих або заплатити благодійний внесок або відвідувати платні підготовчі курси.

Початкова школа – це, мабуть, одна з небагатьох галузей, яку можна вважати продуктивною. Після початкової школи діти читають, пишуть, їм прищеплено основи дисципліни та вміння спілкуватися в колективі. причини полягають у двох площинах: психологічній та професійній. Психологічні причини базуються на особистостях: вчитель, батьки, діти. Вчитель має тісний щоденний 4-6 годинний контакт з дітьми, він несе особисту відповідальність за життя і здоров'я кожного і у цьому зв'язку зазвичай у нормального вчителя виникає почуття звикання до дітей. У більшості випадків вчителю вдається викликати прихильність до себе як в дітей так і в батьків, що це є однією з запорукою успіху. Окрім того у молодшій школі батьки ще мають достатньо знань та наснаги допомагати своїм чадам у навчанні.Середня та старша школа вже давно залишають бажати кращого. Стиль спілкування та навчання, в більшості випадків, залишився як за радянські часи, за принципом «another brik in the wall". Підручники змінюються, програми змінюються, але уніфікований підхід залишився, який, на жаль, не підтримує розвиток творчої незалежної, здатної до конкуренції та змін особистості. Як кажуть, знання розуму не додає. Але і шкільні знання - це теж питання для обговорення: чи то діти стали не такі кмітливі, чи то програма занадто складна, чи стиль викладання не відповідає вимогам сучасних дітей, але без репетиторів навіть гуманітарні дисципліни більшість школярів не опановує.

Причини такого «сірого» стану шкільної освіти декілька:

1. Низька заробітна плата

2. Неповага до професії вчителя, відношенні до неї як до бюджетного сектору.

3. Професійне «вигоряння» викладачів. Через емоційні навантаження та спілкування по типу «людина-людина», викладацька робота попадає у зону ризику емоційного та психологічного виснаження, що в свою чергу несе втому, байдужість та роздратування.

4. Не врахування нових тенденцій та змін як у психології дітей так і підходів до змісту та методів освіти. Це питання потребує комплексного рішення, починаючи від семінарів і закінчуючи різними системами заохочено до самоосвіти, вдосконалення та підвищення кваліфікації.