Майже два тижні освітнє середовище бурхливо обговорює ініціативу міністра Оксена Лісового щодо кількості предметів у шкільній програмі. Аргументів за скорочення чи оптимізацію більше

Переважно ті, хто підтримують міністра вказують на досвід європейських країн, де інформація з різноманітних дисциплін і наук компактно "запакована" в інтегровані курси. Наприклад, Science (біологія, хімія, фізика), Citizenship (громадянська освіта), Design and Technology (дизайн і технології) або STEM (наука, технології, інженерія, математика), пише у своєму блозі експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього Микола Скиба, інформує UAINFO.org.

Предметний принцип структурування знань, що довгий час був безальтернативним, тепер у багатьох європейських країнах розглядається як малоефективний для формування навичок практичного застосування знань. Виходом із цієї ситуації є конструювання освітніх стандартів за принципом освітніх/предметних галузей/сфер. У різних країнах вони мають різні назви, проте суть зводиться до того, щоби знання з однієї сфери доповнювало те, що пропонує інша, а учні отримували максимально практичну інформацію.

Читайте також: "Має відбутися в межах реформи НУШ". Лісовий відповів, коли школи в Україні перейдуть на 12 років навчання

Типове ядро стандарту середньої освіти в країнах ЄС складається з семи предметних галузей. Це — мови (рідна мова та література, іноземні мови), математика, технологія, природничі дисципліни (біологія, фізика, астрономія, хімія, екологія), суспільствознавчі дисципліни (історія, суспільствознавство, громадянознавство), мистецькі дисципліни, фізична культура і спорт. Усе інше — варіації.

Учні академічного циклу вивчають алгебру, геометрію, фізику, хімію; загального — математику, основи природознавства, ручну працю, працю в майстернях, діловодство; комерційного — машинопис, стенографію, бухгалтерію тощо. У рамках таких галузей можуть бути наскрізні теми «як-от вода у природі і господарстві», або ж навпаки спецкурси з фінансової грамотності, економічної географії, садівництва, тощо. Суть у тому, щоби викликати розуміння суті предмету, а не закидати фактами. Частина предметів із 6 — 7 класів пропонується на вибір.

Порівняння української системи освіти з досвідом інших країн важливе, але це далеко не основний критерій, для трансформації шкільної програми вдома. На що варто зважати передусім? На мою думку, є чотири ключові речі:

1. Розуміння того, як працює мозок дитини, як він розвивається і опрацьовує інформацію;

2. Куди рухається світ і яким є його економічний «движок»;

3. Плани, мрії та прагнення учня, або батьків (родини), які цю дитину виховують;

4. Психоемоційний стан дитини і людей навколо неї.

Тепер по черзі. Мозок —досить енерговитратна штука, тому він намагається «зрізати кути», не париться тим, що не впливає на виживання. Але водночас, він досить допитливий і збуджується, коли помічає щось новеньке. У пізнання трильйон можливих маршрутів. Зрештою, завдяки цьому процесу кожен з нас є таким унікальним.

Водночас на загрозу, навіть уявну, мозок відповідає лише трьома базовими реакціями: втеча, напад, завмирання. Тому учні, яким нецікавий матеріал чи спосіб його подачі, сплять або відпочивають на уроці, відволікаються розмовами, втікають зі школи чи «стібуться» з педагога. І яку б кількість предметів не поставити у розклад, яким би кваліфікованим не був педагог, у головах учнів не стане більше знань, бо там червоною лампочкою блимає тривога або злість. Людина найкраще навчається, коли вона вмотивана і розуміє, навіщо їй це потрібно.

Отже, ігнорувати запитання дітей і особливо підлітків «для чого мені це вчити?», не варто. Звісно, можна «пройти» сто-п'ятсот нових формул, але краще 3−4, бо вони будуть засвоєні надійно і надовго.

Варто також враховувати те, що сьогоднішній світ є дуже неспокійним місцем у Всесвіті. Чудовою ілюстрацією цієї тези є війна в Україні. Ми боремося, демонструємо несподівану життєстійкість завдяки асиметричним підходам, креативності до ведення бойових дій і управління. Те саме має відбутися й у глобальному масштабі. Якщо цивілізований світ хоче вистояти і мати надалі зону зростання.

Тому і моделі освіти переглядаються у багатьох країнах. Україні тут потрібно бігти не туди де «шайба» є тепер, а туди, де вона опиниться впродовж найближчих років. У старих підручниках ми точно не знайдемо відповідей, як нам вийти переможцями у цій грі. Що напевне буде потрібне — це вміння формулювати влучні запитання замість зазубрювати готові відповіді (хто вже мав справу з chat GTP зрозуміє); навички ухвалення самостійних рішень і водночас навички співпраці.

Цей світ є тусовкою егоїстів, але одним із базових потреб «его» є прийняття іншими. А ключем до цього є якась перевага, «фішка» і уміння себе презентувати. Цього теж слід навчати у школі. Тепер про аргументи: мовляв, всі стануть неуками. Якщо ви чи ваша дитина, скажімо, хоче стати музикантом, розробником нового додатку, лікарем, дизайнером, лідером глобального руху, то для успіху вам точно буде замало стандартного шкільного набору предметів. Навіть, якби їх у розкладі була сотня. Адже банально для вступу у музичну академію вам потрібно буде підготуватися до творчого іспиту і вміти грати, хоч на якомусь інструменті.

Читайте також: "Маємо дбати не про "предмети", а про рівень освіти". Освітній омбудсмен висловився щодо скорочення предметів у школах України 

Якщо ви хочете бути не просто кодером, а швидко дорости до «архітектора», стати власником продукту, чи фаундером — вам потрібно ще до університету знати кілька мов програмування, мати портфоліо. І так з багатьма іншими сферами. Діти повинні мати час для хобі, гуртків, експериментів, помилок. Якщо після семи уроків в школі потрібно «сьогодні на завтра» підготувати купу «домашки», то учню залишається, або забити на кілька предметів, або на школу загалом, або попрощатися зі своїм захопленням, мрією, своїм шансом створити щось унікальне.

Слід враховувати й те, що війна, яка триває більше року, може викликати фонову тривожність, може озлобити, або глибоко ранити психологічно. Кожен із цих станів зменшує когнітивні здатності, тому і процес навчання уповільнюється чи розтягується, потребує більше часу, уваги від педагогів і батьків до стану кожної конкретної дитини.

Отже, ініціатива міністра тверезо і по-дорослому подивитися на навчальне навантаження наших дітей — своєчасна. Незважаючи на те, що дискусія ще триває, умовні контури відповіді окреслилися: «не варто пхати у голову те, що не влазить». Тобто спочатку заспокой, зацікав, дай зорієнтуватися, а потім навчай. За умови виконання цих елементарних правил роботи з психікою молодої людини вона буде знати більше при меншому кількості формального освітнього навантаження. Бо ж мозок навчається там, де цікаво.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube