Обіцяв одному поетові написати, поки не забув. Я дуже чутливий до мовного фону в місті. Тобто мені, власне, байдуже, я не лізу з нотаціями ні за яких обставин, але чуєш ось молодий Ромео в трамваї каже в телефон:

– Галю, приходь, – а не – Ґаліна ізвольтє пріхадіть, – і тобі чомусь приємно. Ну або там від продавчинь решти не в рублях, а в гривнях вимагають – дрібничка, а приємно.

Так ось у Вінниці цей мовний фон безсумнівно і відчутно український. Про Галю в телефоні підслухати проблематично, бо в трамваях вай-фай, і вони зі своїми Галями чатяться, але виходиш на зупинці, а назустріч валить валка чорношкірих дівчат і один, як падишах у гаремі, парубок з якогось Бурунді і говорять проміж себе українською. Такого вже не підробиш, да.