Суд - не хліб, для вжитку не щоденного. А з іншого боку недаром мовиться: від суми та від тюрми не зарікайся.

Тож реформа правосуддя справа хоч і не всенародна, але й небайдужа. А зміни до Конституції й поготів.

Наразі ж потребують вони особливої уваги:

1) Конституція важлива сама по собі;

2) багато хто позитивно сприйняв сам факт змін (нарешті щось зрушилось), не дуже заглиблюючись у їх зміст;

3) телеящики хором співають осанну, а сутність змін подають фрагментарно й перекручено;

4) влада так забрехалась, що те що вона хвалить потребує не рентгену - МРТ.

Фальшивий заспів

Правосуддя, розпочате з порушення правової процедури приречене на кривосуддя. А законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», №2524 навіть внесено з порушенням.

Спочатку президент його вніс 25 листопада 2015 року. Та депутатам вдарила в ніс пропозиція позбавити їх права звільняти Генерального прокурора (п.5 ч.1. ст. 85) - не схотіли навіть попередньо схвалювати.

Байдуже, що це ключова рекомендація Венеціанської комісії. Найшла коса на камінь та й обломилась: кишеньковим генпрокурором Верховна Рада не поступилась.

Корпоративна депутатська солідарність взяла гору і 26 січня 2016-го президент неправомірно вніс на заміну законопроект без злощасної норми.

Неправомірність не у знятті норми - хазяїн-барин, а у внесенні законопроекту на заміну, що законодавством не передбачено. Спочатку треба старий проект відкликати, а вже потім новий зареєструвати, під іншим номером.

З іншого боку, «внесення законопроекту на заміну» - усталена практика. Її збереження свідчить: конституційна реформа хронічне беззаконня Кучми - Ющенка - Януковича не викорінює - освячує.

Привіт, Європо!

Західні демократії від конституційних змін у захваті. Деякі підстави для задоволення дійсно є.

Виключено Розділ VII «Прокуратура». Це настільки ж добре, наскільки поганим було вивищення прокуратури з поміж інших державних органів.

Доцільне й зведення усіх конституційних приписів щодо прокуратури у одну статтю 1311 і перенесення її до розділу «Правосуддя». Прокуратуру поставили на місце. Хлібне.

Тепер до змістів. Змінені або скасовані усі повноваження прокуратури!

Було: «підтримання державного обвинувачення в суді;» (п.1 ст. 121).

Стало: «підтримання публічного обвинувачення в суді;» (п.1 ч.1 ст. 1311).

Замінене лише слово, а зміст - істотний. Бо публічне обвинувачення, крім державного, передбачає й обвинувачення приватне. Це, коли кримінальне провадження може розпочатись лише за заявою потерпілого. І ніяк інакше.

Таких злочинів десятки: від умисного заподіяння тілесного ушкодження до викрадення документів. Повний перелік містить стаття 477 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Зміна корисна, інакше потерпілий має самотужки обвинувачувати патентованих злодіїв: справа не надто перспективна.

Наступним повноваженням прокуратури було: «представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;» (п.2 ст. 121).

Стало: «представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.» (п.3 ч.1 ст. 1311). Не справа прокурора представляти інтереси окремих громадян, не хлопчик він за викликом.

Чи не найбільше дошкуляв прокурорський нагляд. Був він трьох видів - зостався один, ще й модифікований.

Виключено «нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;» (п.4 ст. 121).

Не тому що непотрібний, а тому - що недостатній. І подумки зрозуміло, і сумною практикою вистраждано: систематичний щільний нагляд прокуратурі не по силах. Потрібен окремий контроль з найширшим залученням громадськості.

Пунктом 9 "Перехідних положень" передбачено створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. На жаль, граничний термін початку її роботи не визначено, справа ризикує затягнутись до нових віників. Як з Національним бюро розслідувань, антикорупційними органами тощо.

Виключено і «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.» (п.5 ст. 121).

Зовні невинна демагогія, насправді - невичерпне джерело корупції.

Під приводом такого «контролю», прокуратура могла свавільно нишпорити в шухлядах органів влади. Тотальний пошук компромату хоч кого зробить поступливим.

Як результат, «додержання прав і свобод людини і громадянина» в мінорі, а прокурори - в мажорі. Хто б підрахував скільки квартир прокурори-бомжі отримали вроздріб і скільки ділянок для дачного та житлового будівництва - оптом.

Жалкувати за виключенням такої норми не випадає, жалкувати доводиться за іншим.

Агов, Беріє!

Був у прокуратури й «нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;» (п.3 ст. 121).

А залишився «...нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;» (п.2 ч.1 ст. 1311).

Функціональне звуження повноважень прокуратури можна б вітати, коли б їх не помножили на нуль. Справа в тому, що органи правопорядку слідчих і розшукових дій не ведуть.

Доручати прокуратурі нагляд за тим чого не буває, це все одно як уповноважити службу контролю повітряних польотів наглядати за польотами на вінику та помелі.

Термін «правопорядок» фігурує у Конституції двічі:

«Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: ... законність і правопорядок;» (п.2 ст. 119) та «До відання Автономної Республіки Крим належить: ... сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;» (п.7 ч.1. ст. 138).

Слідчими і розшуковими діями тут і не пахне. Та й звідки б їм узятись у повноваженнях місцевих державних адміністрацій?

А здійснюють їх:

Державна пенітенціарна служба України, Державна прикордонна служби України, Державна фіскальна служба України, Державне бюро розслідувань, Міністерство оборони України, Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони.

Жоден з десяти перелічених органів не є органом правопорядку. Деякі з них мають відповідні служби (окремі підрозділи Нацполіції, Військова служба правопорядку у Збройних Силах), але ні розшуку, ні слідства ці служби не проводять.

Слідчі дії здійснюють тільки ті працівники зазначених органів, які обіймають посади слідчих і детективів (п.17 ч.1 ст. 3 та ст. 216 КПК), а оперативно-розшукову діяльність провадять тільки оперативні підрозділи (ч.1. ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Аби ні в кого над цим не боліла голова, ч.2 цієї ж статті прямо застерігає: «Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.».

Тож і виходить, що запроваджений нагляд прокуратури за розшуковою та слідчою діяльністю мильна бульбашка. А з іншого боку, реальні розшук та слідство опинились поза прокурорським, власне поза всяким, наглядом.

Оперативники і слідчі у цьому не винні, не вони, а народні депутати, з подачі президента, конституціонували безконтрольність, про яку Берія з Єжовим навіть не мріяли.

Бо над ними нависав грізний Відділ адміністративних органів ЦК КПРС. Може є такий у «Солідарності»?

А ще цікаво, коли західні демократії аплодували таким конституційним змінам, вони усвідомлювали чому плескають?

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO