Ми дуже сподівалися, що звільнимо Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва наприкінці травня. Президент Порошенко робив eсе можливе для цього. Але... Громадська думка в РФ дуже негативно сприйняла звільнення Надії, і російська влада відклала звільнення украінців на кілька тижнів. Після Дня Росіі... Операція готувалася із безпосереднім залученням СБУ, МЗС і нашоі мінськоі гуманітарноі групи. Напередодні ми зі Святославом Цеголком (прес-секретарем президента Порошенка – UAInfo) за дорученням президента зателефонували пані Ользі, мамі Геннадія, щоб вона збиралася до Києва. Одне прохання: конфіденційність.

Ранок, 14 червня. Туман, мряка і, що найгірше, витік інформаціі про звільнення – все це примусило нас із Цеголком трохи нервувати. Туман розсіявся. ЗМІ були делікатні і з розумінням поставилися до наших " без коментарів").

Я збиралася в Москву і згадала, як три місяці тому, в Брюселі ми влаштовували акцію на підтримку політв'язнів. Я взяла з собою футболку з фото Афанасьєва, в якій була в Європарламенті. На удачу сьогоднішнього дня).

Літак МОУ. Розглядаємо гламурні будинки Підмосков'я. "Десь там Янукович. От хто не хоче опинитися на украінському літаку", – це ми з ілюмінатора бачимо якесь гольф-поле і намагаємося жартувати. Коли до зустрічі бранців залишаються хвилини – воно завжди починається мандраж: чи це на мосту в Щасті, чи в Мар'інці, чи в Москві.

Внуково. Здалеку видно залу офіційних делегацій, де колись, журналісткою, відзняла стільки офіціозу. Дивні враження і відчуття. Представникові спецслужби, що на нашому борту, пішла команда "рух". Бачимо колону машин із блимавками. До літака допускають нашого дипломата в Москві Ігоря Мельничука. З машини виходить літній чоловік, він повільно іде полем і витирає сльози. Це Юрій Солошенко. Поряд Віктор Медведчук, він розповів, що в Лефортово украінцям зачитали указ Путіна про помилування... (Ну, то таке, Украіна ніколи не визнає вироків і судилищ над незаконно засудженими.)

За кілька хвилин з машини випускають Афанасьєва, він тягне дві спортивні торби. "Щось ти обжився речами на цих каторгах", – жартуємо й обнімаємося. Він теж витирає сльози:" Це одна моя торба, а одна – Юрія Даниловича".

Все. Ми на украінському борту, на украінській територіі. Перші слова бранців: "Прощай, немитая Россия! Страна рабов, страна господ!". Сміємося. Ми щасливі. В Юрія і Геннадія перфектна украінська.

Перші дзвінки – дружині, синам ( це пан Юрій), мамі (це Геннадій).

Дві години – СТРАШНИХ історій. До Юрія Даниловича півроку не допускали консула. Йому розповідали, що Украіні він не потрібен, що навіть бананові республіки боряться за своіх громадян, але не Украіна. Він каже, що не вірив, що Батьківщина від нього відмовилася, але навіть не уявляв, ЯК і СКІЛЬКИ людей за нього боролися.

Він знову витирає сльози і згадує, як зрадів, коли почув про звільнення Наді. "Щодня, коли ми годину гуляли в тюремному дворику і нам на повну гучність вмикали міліцейську радіостанцію 112 (виявляється, є така в Москві), щоб ми не розмовляли. Й ось 25 травня я почув, що ГРУшнмків поміняли на Надю, я так кричав, так радів! Я писав їй листа, просив, щоб Надя не голодувала", – розповідає.

Він пройшов психологічний тиск і тортури, його звинуватили в шпигунстві і погрожували, що він згниє в російській тюрмі... В нього дуже гарна і щира усмішка. Він розповідвє, що спочатку його місяцями не виводили з камери, і що він так мріяв про Украіну. І потім сором'язливо запитує: "А полуниця і черешня ще не відійшли? В нас у Полтаві вони такі смачні. "Наїстеся! Ще повно!" – сміємося ми і переживаємо, що захопили з собою лише яблука, смачні булочки і бутерброди. Він розповідає про свою літню дружину, синів, онуків і знову витирає сльози. Скоро, вже скоро зустріне їх.

... Геннадія затримали в Криму 9 травня 2014. Йому дозволили побачення з мамою тільки через 10 місяців, а консула допустили через рік. Під страшними тортурами з нього вибили покази проти Сенцова і Кольченка. Російський "Меморіал" визнав Афанасьєва політв'язнем. Його життю через катуванню була реальна загроза. І частину цих двох страшних років він відбув в одній з найжахливіших тюрем у Комі, в єдиному приміщенні камерного типу – закрита камера, підйом в пів'ятоі ранку і до дев'ятої не можна сісти чи лягти, три місяці під 24-годинним спостереженням. Він розпитує про ситуацію на фронті і про інших в'язнів. "Що я можу зробити, щоб допомогти звільнити інших?" – це лейтмотив нашого двохгодинного спілкування. " Розповідати правду світові", – говоримо ми.

Вони багато розповідали про тюрму, про Лефортово, Комі, психологічний тиск, тортури і катування. І про ставлення росіян – які заздрили Геннадієві та Юрію, що ті – украінці. Бо що б не говорило брехливе російське ТБ, росіяни десь глибоко в душі розуміють, що Україна своїх не здає.

P. S. Заради цього дня ми пропрацьовували всі можливі варіанти: і юридичні, і правові, але в першу чергу політико-дипломатичні. Міністр Клімкін говорив про Юрія Даниловича і Геннадія, які мали важкі діагнози, на кожній зустрічі в нормандському форматі. У Мінську на гуманітарній підгрупі ми піднімали питання їхнього звільнення десятки разів. Президент вимагав звільнення украінців на всіх міжнародних зустрічах. Наші дипломати, наша спецслужба, всі причетні робити все можливе. І тепер ми всі разом працюємо далі – щоб звільнити всіх.

P. P. S. Черешні і полтавську полуницю панові Юрію і Геннадієві віддали). Запашнюча вона, полтавська полуниця.