Читаю прекрасну новину, як підозрюваному у справі Онищенко міняли памперси прямо в суді.

Кажись, НАБУ відкриває нову еру вертепів у судах, коли адвокати залучатимуть не лише підгузки, а й клізми, зонди, а то й пересувні операційні в судових залах.

Валерій Пісний не перший "помираючий" в залі суду. То дого так же страждав Рудьковський, Корбан.

Пару років тому із розстібнутою ширінькою від серцевого нападу помирав Петро Мельник. Щоправда, потім той самий ректор-колобок посміхався якось голлівудською посмішкою у кулуарах і ледве не збив габаритною тушкою групу малолітніх екскурсантів.

Так от повертаючись до Пісного, я би дала цьому чуваку Оскар, золотий глобус і золотого медведя берлінського кінофестивалю за сильну драматичну роль. Окремо, я розумію, що хлопець хоче на волю будь-якою ціною, але як жінці мені просто бридко.

Я бачила інвалідів без ніг, рук, з тяжкими враженнями хребта від осколків. Але навіть там чоловік лишався чоловіком до останнього: намагався відчинити двері, натискав кнопку ліфта в лікарні, намагався їсти самотужки і дуже соромився, як якась молода баришня приходила міняти памперси чи робити безневинний масаж ніг.

Будь, фак ю, мужиком, навіть якщо це дуже складно. Інакше ніякої поваги, одні рвотні спазми.