Масова свідомість українських єврооптимістів, які вірять у Європу із такою ж ментальною та запопадливою щирістю, як їхні діди вірили у комунізм, - дещо ошелешена і приголомшена. Як так - виходити із ЄС, коли нас вчать вожді, що весь смисл існування кожного, хто хоче на цьому, а не у потойбічному світі, опинитися у раю, полягає у тому, щоб у ЄС вступити.

Entrance but not exit - вступ за поріг раю, а не вихід із омріяної території щастя - усе так просто і зрозуміло, жадано і солодко.

А тут - "с вещями на выход» - скомандували самі собі у демократичний спосіб плебісциту прародителі тих самих європейських цінностей, які номінально розпочалися із "Хартії вольностей", сери і боси уже нинішньої європейської цивілізації, до якої ми прагнемо усіма фібрами уві сні і наяву.

To be or not to be - і єдинокровні брати і сестри геніального Шекспіра відповіли - "Not!" Сказали "Ні!" - Боже, аж страшно вимовити - Європейському Союзу.

І як вам такий британський євромайдан?

Одразу скажу, щоб не накликати сумнівів у моїй європейській правовірності, що громадяни Великої Британії зробили велику помилку - із фатальними наслідками для самих себе, зарозумілих, і для усіх нас, семи мільярдів, які живуть разом із ними у той самий час і на тій самій планеті. Від брекзиту ніхто і ніде не виграв. Усі програли - у Лондоні і Брюсcелі, у Пекіні і Москві, у Токіо і Вашингтоні, у Дубаї і Сінгапурі.

Звичайно ж, брекзит - наймасштабніша, після розвалу СРСР, подія європейської історії після другої світової війни. Правда, подія зі знаком мінус, в той час, коли колапс московського гнилого союзу - зі знаком плюс.

Є навіть така логіка, яка порівнює британський референдум із 1933 роком, коли божевілля політичного популізму привело до влади Гітлера. Мається на увазі, що усамітнення Об'єднаного Королівства від об'єднаної Європи - також божевілля.

До речі, цікава симптоматика - водночас із вулканом на Альбіоні на батьківщині фюрера у Австрії відмінили результати президентських виборів на користь теперішніх, крайніх правих неонацистів, які, ясна річ, перебувають в ідеологічній гармонії із московсько-фашистським режимом Путіна, що розв'язав війну із Україною, розпочавши із аншлюсу Криму точно так само, як Гітлер зробив із Австрією.

Сказати, що ЄС знає, що з цим робити, було б перебільшенням. Єврочиновники уже місяцями розробляють механізм, як відібрати в України безвізовий режим, якщо раптом взяти і надати їй цей режим. Тому у Брюcселі із механізмами - дуже туго.

Було так завше мило і престижно - усі рвалися із соцтабору на захід, усі тікали подалі від Москви, тобто тільки просилися у ЄС, тобто застосовувалися завше лише механізми вступу, а тут не вступ, - на вихід! Нема механізму. Якось не передбачили.

Ображені глави держав ЄС, правда, рішуче заявили на прощальному обіді із уже начебто екс-главою екс-члена ЄС Давидом Камеруном, що, мовляв, давайте, виходьте якнайшвидше.

У самій Британії кинулися до лідера руху "За вихід" Джонсона - давай, кажи, що далі? А Боріс ( і треба ж такий тезка Єльцина серед перів і серів) - я був за вихід, вас закликав, ви за мною пішли, але я не казав, що у мене є план, що далі робити, плану нема, гуд бай.

А тим часом, якщо не видно світла в кінці тунелю, то хоча б можна помоніторити краєвиди на стінах тунелю.

Лондон із його знаменитою біржою - якщо не перший (тут є ще один претендент на світове панування - Нью-Йорк із його Уолд-стрітом), то й не другий центр світової економіки. І вулканічні поштовхи референдуму на берегах Темзи не те, щоб у рознос, а вивели цю "махіну" зі стану рівноваги. Лише за один день індекс Dow Jones завалився на 611 пунктів. Національна гордість із зображенням королеви - фунт стерлінгів обвалився із найбільшою за останніх 30 років швидкістю.

Один мій знайомий бізнесмен із багатющої арабської країни із зони Перської затоки, заламуючи руки ділився мало не особистим горем - лише за один день після брекзиту його країна втратила на світовому фондовому ринку шість мільярдів доларів.

Я йому відповів, що ми у Києві - у кращому становищі, бо ми, на відміну від шейхів та емірів, не маємо a lot of money - так багато грошей. Нам добре, бо нам нічого втрачати. (Якщо щось там і могло накопичитись за 25 років незалежності, то наші "патріоти" при владі надійно заховали наші кровні капітали у Панамі на особистих офшорних рахунках).

І все ж, ставлячись із великою симпатією до англо-саксонської цивілізації, пробую зрозуміти, чому вони, чи не наймудріші на планеті, ці островитяни, так рубанули із плеча.

Я уважно стежив за ходом їхньої всенародної дискусії. Піднялися усі національні авторитети. Доволі шановані екс-прем'єри, починаючи із сера Джона Мейджора, якого ніхто не бачив у телевізорі уже кілька останніх десятиліть. Весь мислячий істеблішмент піднявся на захист цілісності Європи. А народ пішов на крайніми. За маргіналами, по-нашому попросту кажучи, за відморозками (справді, як мудрий німецький народ пішов за Гітлером).

І тут випливає картина BBC перед очима у переддень голосування. На суходолі, де є вхід (не вихід) у тунель під Ла-Маншем, - колосальна черга. Хто так масово рветься на Альбіон, хто ці тисячі і тисячі бажаючих ступити на землю Черчіля і Кромвеля? Біженці! Ну просто загородили собою протоку між Францією і Британією. І скільки серед них терористів?

Спрацював інстинкт - британці своїм брекзитом вирішили заховатися за Ла-Маншем від Європи, яка відкрила усі шлюзи, особливо на берегах Рейну, руйнівним цивілізаційним потокам. Міжконтинентальне переселення народів - найбільший виклик для європейської цивілізації. Британці спробували відхилити голову з-під цього Дамоклового меча багатомільйонної еміграції.

Чи мають вони рацію - час розсудить.

Історичний експеримент об'єднаної Європи нині під загрозою. Француз Роберт Шуман - батько ЄС - мав таку світлу мрію, яка справді збулася. Ще ніколи в історії не було такого тривалого періоду, коли б європейські країни не воювали між собою.

Звичайно ж, будь-яку балаканину про ймовірність ворожнечі між європейцями після брекзиту треба сприймати, як маячню. Хоча перед шістьма десятиліттями життя в обіймах вони куди більше, ніж шість століть клято воювали між собою.

Та сама Велика Британія вступила у ЄС чи не найпізніше - у 1973 році. Жив чоловік, який був категорично проти цього. І був він чи не перший авторитет на континенті у ранзі чи не найвпливовішої європейської держави. І тільки після смерті Шарля де Голля відбулося приєднання Лондона до ЄС. Генерал виявився прав, що вони, там, за протокою, кинуть нас.

Якщо кандидат №1 на посаду глави "самостійної" Британії Джонсон, який називав ЄС четвертим рейхом, з якого треба тікати, не знає, що далі, давайте спробуємо прикинути. Дві новини добрі і одна погана для нас.

По-перше. Незважаючи на виняткову роль Британії у європейській і світовій політиці, Лондон ніколи й не був визначальним фактором євроінтеграції із його збереженим фунтовим сепаратизмом відносно фінансової і візової єврозони. Тому ЄС витримає цей удар, але стане іншим. Креативний ресурс європейської еліти мусить бути максимально мобілізованим, щоб із кризи вийти ще сильнішими. Тому моя добра новина для наших єврооптимістів - можна продовжувати мріяти про вступ у ЄС, який у зв'язку із брекзитом нікуди не дінеться.

По-друге, новина не дуже добра для нас, бо без Лондона, який є найбільш прихильним до нас у нашій війні із Росією, зміцніють у рамках ЄС Берлін і Париж, які такою прихильністю не відзначаються.
По-третє, знову добра новина, без Британії ЄС як євроінтеграційна структура має уступити перше місце НАТО, і тепер оборонний альянс має стати головним форумом європейської міцності, а не торгово-економічний, яким є ЄС. У зв'язку з цим актуалізується вступ України у НАТО, як один із двох варіантів збереження нашої державності (інший варіант - створення власної армії, яка би розбила армію окупаційну російську).

А тепер - головне. Я не розділяю хоровий спів західних політиків і аналітиків, що брекзит - головна подія у Європі. Хоча з подачі Москви ні Брюсель, ні Київ не визнають цього, вдаючись до різного роду евфемізмів про міфічну АТО, але факт є фактом: у Європі відбувається перша після другої світової війни реальна війна - між Україною і Росією. Війна у точно тому ж розумінні, як не раз бували війни між Німеччиною і Францією, між Францією і Британією. Тому коли у Європі війна, усе інше - входи і виходи - події другорядні. Доля Європи вирішується в Україні, а не у Великій Британії, Франції чи Німеччині.

А тепер - уроки для нас британського брекзиту у застосунку до нашого омріяного укрентрансу.

Деякі всезнаючі мислителі вважають, що є світовий уряд, сильніший, ніж супердержава США. Називають цією могутньою закулісою Council on Foreign Relations - Рада з міжнародних відносин.

Президент цієї Ради Richard Haass видав дуже різку рефлексію на брекзит. Він вважає, що у найближчі роки Великої Британії, як нинішньої держави, яка вийшла із ЄС, більше не буде. На її місці буде просто Англія. Шотландія ввійде у ЄС, як держава, яка вийде із Великої Британії. Північна Ірландія приєднається до Ірландії. Стане державою і Уельс. Одне слово, своїм референдумом Велика Британія не ЄС розвалить, а розвалить саму себе.

Усі ці різкі маневри із вступами і виходами - дуже серйозні речі. Ми гордимося, хоча чомусь з подачі влади все слабше і слабше, нашим Майданом, який я вважаю головною подією світової історії у 21 столітті і про який я написав роман-реквієм "Армагеддон на Майдані", котрий щойно в англійському перекладі вийшов у США.

Ми маємо гордитися нашим євромайданом, але не сміємо забувати, що був антимайдан. Московський агент Янукович вбивав українців у центрі Києва, як європейців. А це означає, що Азіопа стріляла у Європу. І війна у нас нині саме між цими цивілізаційними ворогами - між нами, Європою, і ними, Азіопою.

І не сміймо розполовинити Україну і дати у могилі потішитися Самуелю Хангтінтону, який, творячи футорологію 21 століття, вважав його століттям війн не ідеологічних, а цивілізаційних. І фронтами майбутніх війн будуть кордони між цивілізаціями, які співпадають із кордонами державними, за винятком єдиної держави України, через територію якої проходить цивілізаційний кордон між Європою і Азіопою.

Україна, а не Велика Британія, не в залежності від того, чи залишиться вона великою чи не дуже, є і буде першим пріоритетом європейської перспективи. Від єдності в одному державному тілі двох берегів Дніпра у центрі Європи залежить - чи буде єдиним цивілізаційним тілом сама Європа. Якщо вона цього не збагне, то її золотомільярдну розкіш вкриє пилюка з-під копит орди новоявлених варварів.

Тому при усій нинішній емоційній значимості британського брекзиту Європу врятує тільки український укрентранс.

Василь БАЗІВ для UAINFO