Відбулася зустріч з "вкладниками" банку "Михайлівський" (вкладники - в лапках, оскільки Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) їх такими не визнає).

Також окремо я поспілкувався з офіційними представниками ФГВФО. Судячи з документів - типова історія: спокусившись рекламою про високі відсотки по депозитах (до 28%), потенційний вкладник приходить в банк "Михайлівський". Воно й не дивно, оскільки "Михайлівський", будучи банком четвертої десятки, мав другий за розміром після "Приватбанку" бюджет на рекламу. Тільки в 2015 році він витратив на рекламу 40 млн грн при розмірі всього ринку реклами банківських послуг біля 400 млн грн. Працівники банку пропонували потенційному вкладнику заключити договір, який на перший погляд виглядав як стандартний договір строкового вкладу з банком. Тільки в підпункті 1.4, вчитавшись в деталі, можна було усвідомити, що банк "Михайлівський" виступає лише повіреним в інтересах фінансової компанії ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (ІРЦ), якій фактично вкладники і передавали у власність свої грошові кошти. Мабуть, 90% вкладників так і не усвідомили, що передали свої гроші не банку "Михайлівський", а якійсь фінансовій компанії.

Одночасно всім вкладникам відкривали поточний рахунок в банку "Михайлівський". Тим небагатьом, хто все ж помічав, що кошти пропонується передати не банку "Михайлівський", а фінкомпанії, і хто зазначав, що вклад не підпадає під страхування ФГВФО, працівники банку пропонували заключити договір страхування з СК "Форте". Після запевнень працівників банку, що такий вклад буде навіть більш надійним, ніж гарантований ФГВФО, та спокушені високими відсотками, люди погоджувались підписати документи.

Такою схемою банк "Михайлівський" вбивав двох зайців. По-перше, обходив нормативні обмеження НБУ, накладені на нього щодо залучення коштів фізичних осіб, адже залучені кошти або відображались на балансі банку як залишки на поточному рахунку юридичної особи, або напряму направлялись ІРЦ в компанії, пов'язані з Поліщуком (власником банку), через купівлю сміттєвих облігацій у цих компаній. По-друге, по цих залучених коштах не потрібно було робити щоквартальні гарантійні внески до ФГВФО, оскільки вони або не відображались в балансі, або відображались як кошти юридичних осіб. При балансі "Михайлівського" в три мільярди гривень в зобов'язаннях було відображено вкладів фізичних осіб біля 1,5 млрд грн. Ще на таку ж суму в півтора мільярда гривень було залучено кошти фізичних осіб через дві фінансові компанії - вищезгаданий ІРЦ та Комерційно-інвестиційний центр (КІЦ), які "приземлились" на баланс "Михайлівського" в момент визнання його неплатоспроможним.

19-20 травня майже 15 тисяч вкладників ІРЦ та КІЦ отримали смс-повідомлення, що їх договори вкладів з КІЦ та ІРЦ достроково припинено, а кошти зараховано на їхні поточні рахунки в банку "Михайлівський". Відповідь на питання, звідки ІРЦ та КІЦ "взяли" 1,5 млрд грн, щоб достроково повернути кошти вкладникам, можна легко знайти в документах та бухгалтерії банку "Михайлівський". Виявляється, що гроші фінкомпаніям "переказав" сам банк "Михайлівський" згідно договору купівлі-продажу у них прав вимоги за продані третім особам цінні папери (облігації різноманітних невідомих нікому ТОВок - іншими словами сміття). Таким чином 19-20 травня, в переддень визнання банку неплатоспроможним, та саме в ті дні, коли "Михайлівський" скаржився, що в нього "підвисла" електронна система обліку, коли уповноважений НБУ скаржився, що його фізично не впускають в банк, трьохмільярдний баланс банку "Михайлівський" за один день збільшився на 1,5 млрд грн - в частині активів з'явились 1,5 млрд грн права вимоги за начебто продані комусь якісь "цінні папери" (сміття), а в частині пасивів - з'явились 1,5 млрд грн додаткових зобов'язань перед фізичними особами.

Але на цьому махінатори не зупинились. Вони вирішили поєднати "приємне з корисним" - вивести ліквідні активи з банку. Суми, які перевищували розмір гарантованого відшкодування ФГВФО, були перераховані з поточних рахунків фізосіб на рахунок фінансової компанії "Плеяда" в якості "перерахування згідно договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги". Всього "Плеяда" отримала майже півмільярда такої "допомоги". Варто зазначити, що це були переважно кошти непересічних вкладників (інсайдерів) - деякі з них мали депозит розміром в 50 і більше мільйонів гривень. За ці "кошти" "Плеяда" "придбала" у банку "Михайлівський" кредитний портфель фізичних осіб згідно договору фактури. Таким чином з "Михайлівського" вивели ледь не єдиний реальний актив - високоприбутковий портфель кредитів фізичних осіб з дохідністю більше 125% річних (дохідність згідно звітності "Михайлівського").

Ну і наостанок... Власник банку "Михайлівський" "не зміг" залишити кредити, надані пов'язаним з ним компаніям під заставу реального майна на суму більше мільярда гривень. Тож, того самого злощасного 19 травня ці кредити були начебто погашені, застава виведена з іпотеки, і замість них на балансі банку приблизно на таку ж суму з'явились кредити, надані восьми новоствореним ТОВкам, які не вели ніякої діяльності і не мають жодних активів, вартих мільярда гривень.

У результаті махінацій Віктора Поліщука маємо: збанкрутілий банк, у якому Держава, тобто ми - платники податків - зобов'язані заплатити фізособам через ФГВФО від півтора до трьох мільярдів гривень. Ніяких реальних активів у банку не залишилось.

Цікава та важлива роль НБУ у всій цій історії. У грудні 2015 року "Михайлівський" був визнаний проблемним, були запроваджені жорсткі обмеження - було заборонено видавати кредити та залучати кошти вкладників фізичних осіб. У квітні 2016 року Нацбанк пом'якшив обмеження та знову дозволив "Михайлівському" кредитувати позичальників. Саме скасування цього обмеження надало Поліщуку можливість провернути оборудку по виводу з банку активів на мільярд гривень - замістити кредити, пов'язаним з ним компаніям, які вели реальну діяльність та мали реальну заставу, на "сміттєві" кредити новоствореним ТОВкам-пустишкам.